Олександр Семчук – уродженець Франківська, віртуозний скрипаль, педагог, професор та заслужений артист України. Є одним із покоління яскраво обдарованих музикантів. Його стиль – вдумливий, з особливим емоційним зарядом та сучасним трактуванням музики. Семчук у своїй творчості поєднує національний дух, характерну манеру та досвід улюблених вчителів, пише frankivski.info.
Майбутній віртуоз
Олександр Семчук більше відомий як Олесь Семчук. Скрипаль народився 12 жовтня 1976 року в Івано-Франківську. З цього дня музика оточувала маленького Сашка. Батько був завучем Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського, а мати викладала музично-теоретичні дисципліни. Його троє сестер також обрали кар’єри музикантів.
Вперше хлопець взяв скрипку до рук у віці чотирьох років. Вчителем його тоді став Ігор Пилатюк. Олександр змалку мав гарні здібності до музики, тож педагог порадив батькам віддати його на навчання до Київської спеціальної музичної школи ім. М. Лисенка. У 12 років малий Семчук вперше пізнав смак перемоги.
Пізніше, навчання продовжив у Національній музичній академії України ім. Чайковського. Там закінчив також аспірантуру. Молодого віртуоза чекало ще навчання у Швейцарії, Консерваторії Сіднея та Ліонській національній консерваторії.
Музичні здобутки
У 2002 Олесь Семчук переїхав та почав працювати в Італії. У своїй творчості він уміло поєднує вітчизняну (Б. Которович, В. Третьяков, М. Вайман, Я. Рівняк) та західноєвропейську (І. Менухін, Т.Варга, А. Лисий, М. Чумаченко) школу скрипки.
Музикант веде активне творче життя. У 1998 виконав спільну роботу з Ганною Середенко. Тривалий час Олесь був першою скрипкою у квартеті “Сінополі”. Скрипаль, через музику, за кордоном розповідає про українську історію та культуру. Під час Революції гідності в Культурно-інформаційному центрові виконав композицію Є. Станковича “Фреска Майдану”. Часто грає твори М. Скорика.
На 16 музичному фестивалі у Сан-Маріно вперше зіграв композицію Є. Станковича “Благання спокою”. Спільно з Ганною Середенко започаткували благодійну справу “Митці за духовне відродження України”. Часто гастролює до Фінляндії, Австрії, Південної Кореї, Франції, США, Австралії та ін.
Його знаменитий інструмент виготовлений у 1855 році. Належить майстрові Огюсту Бернарделю, а смичок “Біла леді” – Навеа-Вера. Окрім вільного володіння українською, скрипаль також чудово розмовляє англійською та італійською.
Серед українських диригентів, з якими працював Олесь Семчук, є наступні: Гуцал Віктор, Дущенко Євген, Багінський Павло, Жадько Вікторія, Кожухар Володимир, Кофман Роман, Лисенко Віталій, Пилатюк Ігор, Ревакович Роман, Сукач Микола та ін.
Також скрипаль має чимало спільних робіт з різними музикантами. Неодноразово брав участь у міжнародних музичних конкурсах в Італії, як член журі. Окрім того, що маестро Семчук має напружений концертний графік, він не втомлюється поєднувати його із викладацькою діяльністю. Його талановиті студенти на раз ставали переможцями на різних музичних конкурсах. Вони працюють у відомих оркестрах, ведуть свою власну концертну діяльність.
Олександр – власник численних нагород та відзнак. Є заслуженим артистом України, має почесну грамоту за особистий внесок у створення духовних цінностей від Міністерства культури України, дипломи, медалі та премії.
Репертуар
У своїй творчості віддає перевагу творам відомих композиторів епох бароко, романтизму, класицизму, імпресіонізму та інших течій 20-21 століття. Це: Вівальді, Бетховен, Моцарт, Франк, Паганіні, Шуберт, Брамс, Сібеліус, Штраус, Брух, Шостакович, Массне та ін.
Скрипаль є автором чотирьох компакт-дисків з творами відомих творців музики: “HAYDN MENDELSSOHN” Two double concerts, “KAROL SZYMANOWSKI” (1882—1937), “OLEXANDER SEMCHUK” Masterpieces of Violin Music, “OLEXANDER SEMCHUK, ANNA SEREDENKO” Masterpieces of Violin and Chamber Music. Крім того, Семчук має багато записів фонової музики. Її часто можна почути в ефірах Українського радіо.
Музикант постійно виступає як соліст у відомих залах Європи. Серед його партнерів є такі: А. Луккезіні, К. Богіно, В. Мендельсон, М. Кугель, О. Коган, Б. Петрушанський та ін.
Олександр і світ музики
Талант Олександра Семчука з гідністю оцінили за кордоном. Там він отримав орден від італійського уряду, став викладачем всесвітньо відомої Імольської академії. На Батьківщині, на жаль, скрипаль відомий лише вузькому колу поціновувачів. Втім, він дуже оптимістично налаштований щодо майбутнього України. Семчук вірить, що багато таких як він, вимушених емігрантів, повернуться одного дня додому, пише https://tyzhden.ua/u-poshukakh-melosu/.
В розумінні Олександра, музикант повинен бути багатогранним. Вважає, що артист, котрий сконцентрований на одному жанрі чи добі в музиці, є духовно бідним, а значить – менш цікавим для слухача. І навпаки. Він порівнює таку людину з тим, хто звик використовувати лайку. Така особа, коли намагається не вживати матюки, показує свій обмежений словниковий запас через часті паузи, затинання. Добрий музикант не дає людині перенасититись одним стилем музики. Семчук впевнений, що настав час багатогранних особистостей.
За словами скрипаля, музикант повинен розчинятись у власній музиці. Наприклад, в американського композитора Дж. Кейджа є музичний твір, який передбачає чотирихвилинну паузу у грі на фортепіано. Адже це не лише про те, аби перечекати момент. Слухачі повинні затамувати подих, слухати тишу та чекати, що ж буде далі. Та не кожному музикантові під силу так витримати паузу.
Колись скрипаля обурила фраза Б. Которовича про те, що всі музиканти – трохи повії. З висоти свого досвіду він почав розуміти її та погоджується, що це правда. Якщо людина звертається за послугами до особи легкої поведінки, то за свої гроші отримує в користування тіло. Слухач, коли купляє квиток на концерт, приходить та прагне отримати значно більше. Якщо музикант просто грає, малоймовірно, що у його щирість повірять. Слухачу, в той момент, потрібно віддати душу. Живі концерти – це про те, що переживає артист на сцені, його відчуття. Саме за це люди платять гроші.
Про українську музику та “совок”
За словами віртуоза скрипки, радянська влада дуже культивувала твердження про те, що митець повинен нести людям світло. Вона нав’язувала його як обов’язок. Пропаганда використовувала культуру у своїх цілях. Саме тому, у суспільстві відсутній культурний менеджмент. Але Олександр вірить, що за п’ятдесят років це все зміниться. Тоді до влади прийде вже нове покоління українців.
Семчук вважає, що повинен ділитись своїм талантом. Пригадує вчителя Которовича та намагається продовжувати його діло, – передавати знання іншим. Скрипаль запевняє, що не є людиною політики, але вважає обов’язком ділитись зі слухачем тим, що лежить на серці. А що лежить на серці в сучасного українця?
За роки кар’єри скрипаль не раз порівнював українську музику із, наприклад, англійською. На його думку, українцям властива щирість, але й закритість теж. Національну музику через уявну “розповідь” описує так: спочатку коротка розмова, часто, без особливого сенсу, наче розвідка, потім починається більш відвертий текст.
Після аналізу творчості українських композиторів, Семчук зрозумів, що в нашій музиці, практично ніколи, нема вибуху емоцій на страті композиції. До кульмінації доводиться йти досить довго. Часто, музичний твір може початись з уже згаданих чотирьох тактів паузи як у Сильвестрова. В тому і краса українського звучання.