Євген Нищук – актор театру, кіно та дубляжу, народний артист та двічі міністр культури України. Зробив свій внесок у міжнародне визнання Голодомору злочином проти людства. Їздив з проєктом “Панахида по Голодомору” до Ізраїля, Чехії, Великобританії, Голландії, Польщі та Франції. Також ініціював проєкт із циклом історій свідків страшних подій 1932-1933 років, пише frankivski.info.
Шлях актора
Народився митець 29 грудня 1972 року в Івано-Франківську. В 1995 закінчив Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Є актором Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”.
Після Революції Гідності був призначений Міністром культури України. З 2015 є актором Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. У 2016 Нищука знову призначили на пост міністра культури, який він обіймав до 2019 року.
Серед визначних театральних постановок є наступні: “Три товариші” Ремарка, “Украдене щастя” Франка, “Момент кохання” Винниченка, “Сірано де Бержерак” Ростана та ін. Перед публікою поставав у ролі Орфея, Тараса Шевченка, Олекси Довбуша, Павла Тичини.
Нищука часто запрошують зніматись у кіно. Так, він відзначився у таких стрічках: “Залізна сотня”, “Владика Андрей”, “Кіборги”, “Крути 1918”, “Тільки диво”, “Казка старого мельника”, “Таємний щоденник Симона Петлюри” та ін. Займається продюсуванням. Зокрема, у 2021 почав роботу над “Етнографією: феномен українського багатослів’я”.
Євген Нищук має за своїми плечима не одне дублювання та озвучку українською мовою. Його голос можна почути у: “Районі Беверлі-Хіллз”, “Володарі перснів: Повернення короля”, “Гаррі Поттері та таємній кімнаті”, “Брудних танцях 2”, “Надприродному”, “Аладіні” та ін.
Суспільний та політичний внесок
Окрім ролей у кіно та театрі, Нищук є постійним ведучим низки заходів. Його можна побачити на головних сценах фестивалів, концертів, державних подій, в яких беруть участь перші особи країни. Мистецькі заходи Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” також не обходяться без цього талановитого франківця.
Євген Нищук брав активну участь у представленні держави на Днях культури України в Грузії, Казахстані, Німеччині, Польщі та Азербайджані.
У 2004, під час Помаранчевої революції, був “рупором та голосом Майдану”. Також у 2013-2014 працював модератором сцени Євромайдану. Про ті події актор говорив, що чекав, поки народ зможе зібратись не за гроші та не за те, аби постояти кілька годин. І ось – дочекався.
У 2007 потрапити до Верховної Ради не зміг. Втім, у лютому 2014 його призначили міністром культури України. На своїй посаді досяг того, що Україну залучили до проєкту “Креативна Європа”. Також був ініціатором проєктів “Взаєморозуміння” та “Донкульт”. Вони були створені заради культурної інтеграції східних регіонів.
Розробив план стратегії розвитку культури, який, згодом, таки не було прийнято. Був ініціатором заборони в’їзду на територію держави російських артистів, котрі виступали за підтримку російської агресії. Так, “чорний список” з 14 прізвищами росіян з’явився влітку 2015. Ініціював також конкурс на створення проєкту для пам’ятника “Небесній сотні” (пізніше – “Територія гідності”).
Актор та чиновник
До своїх здобутків як міністра культури Нищук додав створення “Українського інституту книги”. Готував проєкт закону “Про український культурний фонд”. В ньому повинна була оновитись процедура розподілу конфіскованих цінностей культури держави у музеях, архівах та бібліотеках.
У 2016 Нищук став автором скандального вислову про те, що населення сходу та півдня України є недостатньо українським у своїх генах. Саме тому не може сприймати українську культуру. За ці слова потім просив вибачення.
У 2019 був ініціатором створення проєкту “Гіркий полин. Чорна тінь 1932-1933 років”. Він створений спільно з Національним музеєм “Меморіал жертв Голодомору”. У проєкті були вміщені історії очевидців тих чорних днів злочинів проти українського народу.
Після звільнення з посади, Нищук активно зайнявся акторською діяльністю. Він продовжив працювати в театрі Франка. У своєму інтерв’ю розповідав, що після 2019 особливо жадібно накинувся на творчість. Вважає, що саме акторська гра є його покликанням. На сцені він відновлюється. А щодо політики, – трактує її як непевну річ.
На час роботи у Верховній раді поставив своє творче життя на паузу. У театрі грав лише тоді, коли мав на це хвильку. За його словами, мистецтво оновлює та лікує рани від всього політичного бруду та хейту. Період його державної місії був складним та особливо відповідальним, адже припав на час Революції гідності та російсько-української війни.
Актор пригадував слова Богдана Ступки, що депутатство – це ще одна роль. Втім, сказати так про себе не міг. Він займався роботою, яка, за його словами, спалювала та дратувала. Ситуації, які, на погляд небюрократичної людини, могли вирішитись дуже швидко, натомість вирішувались місяцями.
Щодо культурних аспектів на посаді міністра, намагався розв’язувати питання реалізації політики Міністерства культури. Воно повинно було стати виконавцем, без “ручного” управління. Тобто, не мали поставати ситуації, в яких окремий чиновник вирішував, що підтримувати, а що ні.
Серед власних проєктів на державній посаді гордиться створенням Українського культурного фонду, котрий працює на європейському рівні. Кожна програма має своїх фахових експертів, які обирають кращі проєкти зі завчасно прописаними пунктами.
Другий – це Український інститут книги. Він є представником держави за кордоном, підтримує українські форуми та фестивалі (“Книжковий арсенал”, Форум видавців).
Українське кіно та сім’я
Актор переконаний, що в українського глядача, за час російсько-української війни, виробився імунітет до російського продукту. Діти радянські фільми не дивляться, а молодь проводить багато часу в інтернеті.
Нищук вважає, що українські фільми є набагато достойніші: “Віддана”, “Пекельна хоругва”, “Черкаси”, “Толока”, “Номери” та ін. Також вартим уваги є серіал “Спіймати Кайдаша” Нечуя-Левицького та “Чорнобиль”. Нищук тішиться, що фільм “Мої думки тихі” повернули у прокат. Все тому, що глядачі дуже хотіли продовження стрічки.
Пан Євген зняв документальний фільм “Незримий скарб душі” про життя та творчість покійної дружини, актриси Оксани Нищук. Про свою половинку актор розповідає, що вона дуже любила мистецтво. Втім, – це досить жорстокий світ, котрий залишив у її житті певний слід. Та вона не ображалась, а залишалась відкритою до людей.
Актори пройшли разом чимало труднощів. Пані Оксана писала вірші. Тому, на знак пам’яті про неї, Нищук випустив збірку “Я маю крила”. В тих рядках дружина та мама завжди поруч зі своєю сім’єю.
З уже дорослим сином, до речі, Нищук будує стосунки на довірі. Акторську кар’єру він не вибрав, втім, добре розуміється на кіно. Пан Євген розповідав, що тепер його син дає батькові набагато більше. Він виступає його наставником зі сучасних течій, стилів, субкультур. Також допомагає не відставати від молоді, краще її розуміти.
Нищук вважає, що молоді особи бачить процеси відмінно від дорослих, під іншим кутом. Талановитий батько докладає всіх зусиль, аби його син відбувся як особистість.