Знятись в найдорожчій стрічні українського кінематографа “Довбуш” для Олексія Гнатковського стало честю. До того, від багатьох пропозицій актор відмовлявся. Російськомовні фільми, апріорі, для нього табу. Але відмовити іменитому режисеру Олесю Саніну Гнатковський не зміг, пише frankivski.info. Прем’єра мала відбутись в травні, втім, команда вирішила відкласти її до перемоги.
Дебют у “Довбуші”
За словами франківського актора, найдорожче українське кіно спочатку побачить Північна Америка, тобто, прем’єра буде світовою. Гнатковський не оцінює стрічку за голлівудськими стандартами. А те, що такий масштабний проєкт відзняв сам Олесь Санін, безперечно, знак якості.
Попри любов до театру, від дебюту у своєму першому знаковому фільмі Олексій Гнатковський відмовитись не міг. Актор не береться за те, що йому не подобається та дозволяє собі відмовлятись від низькоякісних ролей. А от російські стрічки навіть обговоренню не підлягають.
В “Довбуші” Олексій втілює брата Олекси Довбуша Івана. Актор вважає роль знаковою для себе. У назві ж не вказано про якого саме з братів фільм, а значить у них обох не менш важливі лінії. Іван – реальний персонаж, який бореться за свою правду, має свій кодекс лицаря. Гнатковський стверджує, що не так важлива сама роль, як послання, що намагались до глядачів донести у стрічці.
Олесь Санін знайшов пана Гнатковського через сцену. Режисер був на виставі “Енеїда”, де актор грав Енея. Також, в Києві на “Славі Героям” та у Франківську на “Гамлеті”. Актор розмовляв зі Саніним, а після цього, режисер став для Олексія учителем і на сцені, і в житті.
Мета українських акторів
Гнатковський впевнений, що така співпраця, хоч і перша в його акторській кар’єрі, але, безумовно, дуже вагома. Режисер для знімання фільму згуртував чудову та злагоджену команду. Про саму стрічку розповідає, що “Довбуш” – це про легенд, напівміфічних героїв, котрі грабували багатіїв на користь бідних. Через призму Довбуша, актори намагались показати українського сучасного воїна та те, наскільки важливо українцям усвідомити власну величність, талановитість, любов до Батьківщини та уміння захищати найдорожче.
Актор пригадує, що за, майже, 370 років російського гніту було планово знищено український іконостас Героїв. Неможливо забути й те, наскільки заборонялась та викорінювалась українська мова. Тому тепер “какаяразніца” – дуже цинічно звучить. Бо різниця є – принципова та вирішальна.
Олексій Гнатковський певний, що актори повинні змінювати таку концепцію, бо в іншому разі, українці так і залишаться для світу безликою нацією, без історії та власної думки. Потрібно змінювати уявлення про штучно створений образ “шароварного” українця, котрий тільки їсть сало, п’є горілку та говорить неживою мовою. Українці – живі, мужні, горді, красиві. Згадуючи роль Івана Довбуша, Гнатковський зрозумів, що опришки – наче українські “самураї”. В них є свій кодекс честі, закони гір та справедлива жорстокість.
Сам Олексій дуже любить гори, вважає їх своїми. Твердо стоячи на рідній землі, відчуває як підпирає плечима небо. Запевняє, що через роль Івана Довбуша має що сказати глядачам. Втім, кричати актору хочеться навіть більше, ніж говорити.
На шляху до визнання
Олексій Гнатковський народився 9 листопада 1985 року. Є актором та Заслуженим артистом України. У 2008 закінчив Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Стефаника. Є артистом Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру. Дебютував як режисер у 2017 постановкою “На західному фронті без змін” Е. М. Ремарка. Одними з найяскравіших ролей є Гамлет та Еней.
Після закінчення школи зі золотою медаллю, Олексій вирішив поступати до Могилянки на правознавство та політологію. Втім, два місяці в Києві дали майбутньому актору зрозуміти, що це не його. Там всі постійно кудись спішили, так само як і у Львові.
Олексій певний, коли ти весь час поспішаєш, то те, за чим ти біжиш, лише віддаляється. А за чим біжать сучасні люди? За часом та грошима. Часу, звісно, не піймати та не вернути, а гроші для Гнатковського – річ другорядна. Так, вони важливі, але актор ставить на перше місце роботу, аби не втратити її сенсу. Батьки підтримали сина в бажанні поступити на політологію до університету Стефаника.
Попри науку, Олексій пішов в театр, бо там потребували хлопців у балет. Гнатковський з дитинства займався танцями. Професійно розвиватись як актор вирішив не сам. Одного разу він познайомився з Р. Держипільським. Потім відвідував його курси та брав участь в дипломній роботі пана Ростислава. Якось Олексія помітив один режисер, який запросив юного актора на сцену “постояти-поусміхатись”. Так Гнатковський і досі стоїть, усміхається.
“На західному фронті без змін”
Пан Олексій розповідав, що не має амбіцій як режисер та бажання щось комусь доводити. Втім, після Майдану 2014, прокинулось бажання поставити виставу. Гнатковський переконаний, якщо вже щось робити, то робити це як востаннє.
Так, після подій у 2014 в Києві, актор повернувся з Держипільським та зрозумів, що Україна буде мати цілий пласт втраченого покоління. Потрібно буде вирішувати, що робити з тими, хто повернеться з фронту та з тими, хто на війні не був? Для військових існує лише добро та зло – чорний і білий тон. Ми ж у тилу живемо півтонами.
Аби полікувати “скалічене” суспільство, вирішив поставити виставу Ремарка “На західному фронті без змін”. Гнатковський переконаний, що це соціальна реабілітація для населення. Вистава для пана Олексія – ода життю. Вона розповідає, що таке цінності буття, його крихкість та швидкоплинність. Втім, після 24 лютого, акценти трохи змістились на перемогу, братерство, звитягу та любов до Батьківщини.
Також, Гнатковський зрежисував виставу “Дванадцята ніч” Шекспіра мовою оригіналу. Акторами були ветерани АТО, котрих спеціально вчили розмовляти англійською для такої оказії. Постановка отримала Гран-прі на фестивалі “ГРА”.
Як вистави рятують людей
Олексій Гнатковський у 2022 ставив собі питання – як потрібно грати у виставах “Гамлет” та “Нація”? Це ж комедії. Втім, актор пригадував, які люди були вдячні ще в часи пандемії. Вистави мають певний психологічний ефект. Завдяки їм, декому навіть вдавалось уникнути розлучення та не з’їхати з глузду на карантині.
Після 24 лютого, театрові довелось пройти нове випробування та зрозуміти, як реагуватиме публіка на сценічне дійство. Пан Олексій пригадує, коли раз зіграв виставу у Франківську, зрозумів справжню роль комедії. Люди – налякані. Але коли вони перебувають разом, з однаковими страхами та проблемами, – це гуртує. Після Франківська, вистави побачив Тернопіль, Львів, Вінниця, бо ж людям потрібно психологічно та емоційно відпочивати.
Як херсонці бандерівця захищали
Гнатковський пригадує, як їздив з “Нацією” на “Мельпомені Таврії” в Херсон. Тоді вистава виборола Гран-прі. Актори всю ніч святкували. Коли вранці повертались до готелю, зайшли по дорозі в магазин. Відвідувачі побачили чоловіків у вишиванках та почали цікавитись, хто вони, звідки, пивом пригощали.
За розмовами на вулиці, не помітили як підійшли росіяни. По акценту пан Олексій зрозумів, що це точно не херсонці. Ті побачили вишиванки, почули українську мову, та й стали викрикувати “бандери”. Якої прочуханки херсонці дали росіянам – треба було бачити.
Гнатковський розповідає, що раніше, росіяни називали Правобережжя Малоросією. А прикарпатці завжди казали – Велика Україна. Варто задуматись над різницею в сприйнятті людей. Херсон – Велика Україна, її колискова. Актор певний, так, як колись херсонці захищали акторів-бандерівців, так зараз вся Україна захищає Херсон.