Ірена Карпа пригадує, що ніколи не любила офісну роботу. Її перша керівниця “жена генерала” Зінаїда Андріївна забороняла розмовляти українською та намагалась знищити перші тексти Карпи. Зінаїда не любила дівчину через її надто молодий вигляд для офіс-менеджера. А на зарплатню в 150 гривень треба було виглядати солідно. Втім, тексти таки збереглись та принесли юній Ірені гран-прі на Міжнародному конкурсі літераторів, пише frankivski.info.
Тільки нікому про це не кажи
Книга “Тільки нікому про це не кажи” – останнє творіння письменниці 2022 року. Ірена Карпа довго думала, перш ніж видати книжку. Почала писати її ще в ковідні часи та зрозуміла, що ця тема вже набридла. Після 24 лютого, письменниця розуміла, що так і не завершить її редагування. Чи доречно підіймати тему травмованого дитинства в такий важкий для держави час?
Після численних конфліктів у власній голові, таки вирішила не змінювати нічого. За словами авторки, книга – зліпок з іншої епохи. Міняти щось недоречно, аби не бути звинуваченою в “хайпі” на болючих темах. Втім, той, хто вміє читати між рядками, обов’язково все зрозуміє.
Рішення видати книгу також пов’язувала з тим, що тема насилля багато кому близька, на жаль. Вона руйнує життя, замовчується. Фраза “тільки нікому про це не кажи” особливо актуальна в малих містах та селах, де люди домовляються між собою все забути, без психологів та правозахисників. Ірена Карпа сподівається, що книга також потрапить до того, хто прожив подібний досвід та дозволить зрозуміти, що та людина не одна. Багато хто закриває очі, але кожен непокараний злочин провокує наступні.
Ірена Карпа хотіла також надіслати книжку своїй однокласниці. Авторка пригадує її жвавість та вроду. Одного разу, після канікул, дівчина абсолютно згасла. Її мама знала про жах, який пережила донька, але нічого не робила, лише нагадувала: “Тільки нікому про це не кажи!”.
На шляху до слави
Ірена Карпа народилась в Черкасах 8 грудня 1980 року. Є українською письменницею, журналісткою, співачкою, телеведучою. Членкиня Українського ПЕН, з 2015 по 2019 обіймала посаду першого секретаря з питань культури в посольстві України у Фінляндії. Є лауреаткою премії “Best Ukrainian Awards” як “Наймодніша письменниця” у 2006 році.
Зірка у віці двох років переїхала до Франківська, а тоді в Яремче. Відвідувала художню школу та їздила влітку до бабусі в Черкаси. У віці 11 років вирішила остаточно перейти на українську мову, за що малу Карпу часто цькували однолітки. Українські слова перекручували, а саму дівчинку, коли та гостювала в бабусі, називали “селючкою”. Батько завжди нагадував Ірені, що не варто слухати когось, а треба бути собою.
У 1998 дівчина вступила до Київського національного лінгвістичного університету на французьку філологію. Ще у яремчанській школі Карпа була учасницею духового ансамблю. В 16 років створила першу свою пісню “Я чекатиму”. З гітаристом гурту “Фактично самі” Олегом Артимом записала експериментальний електронний трек “Повітря”. За якийсь час, Ірена стала вокалісткою та бас-гітаристкою франківського гурту.
Згодом, вийшли два музичні альбоми та перший кліп на пісню “Код”. Вихід альбому “Lo-Fi TRавми” супроводжувався всеукраїнським туром. У 2007 гурт записав платівку “Космічний вакуум”. Змінилась і назва колективу на “QARPA-TU”. Для наступного альбому “IN ЖИР” пісню “Клей” написав Андрій Кузьменко. А в “Леді Ду” разом з Карпою співає Сашко Положинський.
У 2001 колишній продюсер “Фактично самі” Олег Гнатів показав тексти Ірени Карпи Юрію Іздрику – головному редактору “Четверга”. Після чого, були опубліковані “Білявчик” та “Сни Ієрихона”. В журналі “Молоко” у 2009 році Карпа вела свою рубрику під псевдонімом “Соя Лось”.
Далі були книги: “Знес Паленого”, “Фройд би плакав”, “Перламутрове порно”, “Bitches Get Everything”, “Добло і зло”, котра стала однією з десяти найпопулярніших у 2009 році, “Піца “Гімалаї”, “З роси, з Води, з Калабані”, котра потрапила в п’ятірку найпопулярніших в “Клубі сімейного дозвілля” та ін. У 2020-2022 вийшли книги “Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете” та “Тільки нікому про це не кажи”.
Спогади з Франківська
Пригадуючи свій підлітковий вік, Ірена Карпа розповідає, що в 16 не читала книжок, а жила гормонами, романтикою та хлопцями. Втім, музику почала писати саме тоді. Коли створила свій суперхіт “Я чекатиму”, дівчині здавалось, що вона поетеса та її чекає кар’єра поп виконавиці. Пригадує як подарувала ту пісню одразу двом хлопцям – місцевим “бандитам”. А ті між собою сперечались, кому ж та “малолєтка” пісню написала.
Література прийшла в життя Ірени через музику. Після знайомства зі співзасновником гурту “QARPA-TU” Олегом Артимом, Карпа знову почала читати книжки. Особливо її дивувало як описувались відверті сцени в українських книжках. Першою була “Я, Мілена” Забужко. Після неї Ірену захопили: Андрухович, Єшкілєв, Іздрик, Прохасько. Дівчина розуміла, що відкрила для себе зовсім нову українську літературу, не високодуховну та багатостраждальну.
З теплотою пригадує 90-ті у Франківську. Як вони сім’єю слухали радіоточку, бо то було єдине доступне медіа. Світло ж виключали вечорами, аби економити. Всі сиділи при свічках – це був особливий момент єднання. Коли співачка відвідувала Франківськ вже дорослою, то, за традицією, о 23:00 всі в домі вимикали світло та знову разом збирались за столом.
Ірена пригадує як вони з мамою робили намиста та відносили їх на базар, аби продавати. Хтось подумає, що отак виглядає бідність, але співачка описує спогади, радше, як цікаві. Ірена Карпа виросла на заході України, її батьки їздили в Польщу, їжа була, товарообіг теж. Ніхто не видавав зарплату горілкою чи цвяхами. А от сходу та центру України в 90-ті було важче.
Письменницю голод застав вже в студентські роки. Тоді переданих батьками грошей не вистачало, за київськими цінами, ні на що. Так майбутня зірка почала працювати, аби могти харчуватись пристойно.
Як “крала” історії у Нестайка
Розповідати свої перші історії майбутня письменниця почала ще в садку. Ірена пригадує, що її безсовісно використовували виховательки, коли бачили як вона вміла зацікавити діток. Дівчина вигадувала безумні пригоди та розповідала їх безперестанку, а дітлахи слухали. Це не був секрет популярності, але Ірена зрозуміла, що такий спосіб працює.
Вже в школі дівчина почала писати. Переказувати на уроках шкільні твори, коли потік творчості перекривався, Ірена не любила. Зате любила писати на вільну тему. Тут вже фантазія дівчини розгулювалась. Героями історій ставали навіть однокласники. Співачка пригадує, що це була така маніпуляція, аби її слухали в класі. Кожен хотів почути, що з ним трапилось. А твори були немаленькі, аж на 16 сторінок.
Співачка пригадує свого однокласника Сергія – відмінника, який прагнув бути кращим у всьому. Але найбільші успіхи мав у математиці, а Карпа – в гуманітарних науках. Однокласник намагався зрозуміти, як це дівчині так вдається писати? Слухав її твори, задумувався, та стверджував, що вона все списувала у Нестайка.
Втім, Нестайко таки надихнув Ірену до письма, але їй тоді було шість. Вона любила “Лісову школу”, Незнайомку з Країни Сонячних Зайчиків”, “Тореадорів з Васюківки”. Першим прочитаним детективом дівчини був “Таємничий голос за спиною”. Паралельно юна Карпа читала Джеймса Хедлі Чейза, Мопассана, якого читали батьки.
А в 15 років написала свій мінісеріал в товстому зошиті на основі живих прототипів. Зошит ходив між однокласниками, бо серіалів по ТБ, як таких, не показували, крім “Багаті теж плачуть”. Творіння Карпи всі хотіли прочитати, бо воно було мовою підлітків, близьке та їхнє.