Людина, яка будувала у Станіславові дитячі будинки, школи, притулки для стареньких та заклади для дітей. Пастор Теодор Цьоклер, який прибув до Галичини опікуватися німецькою громадою, здобув прихильність і повагу серед українців. Майже 50 років свого життя він присвятив служінню потребуючим людям. А паралельно – зумів створити успішний бізнес, який працював на благо Станіславова і його мешканців. Про історію життя Теодора Цьоклера – читайте далі на frankivski.info.
Приїзд до Станіславова
Теодор Цьоклер народився 1867 року в німецькому місті Грайфсвальд. Він походив із родини університетського професора. Теодор отримав добру освіту у Лейпцигу. Він вивчав теологію, здобув ступінь доктора. У 23-річному віці Цьоклер вирушив на терени Галичини, аби провадити євангелістську місію для німецької та єврейської спільнот регіону. Теодор входив до євангельсько-аугсбурзького сповідання церкви. Це утворення існувало від кінця 18 століття, коли влада Габсбургів офіційно визнала юридичні права протестантських спільнот. Поширенню цієї гілки церкви на Галичині сприяв саме Теодор Цьоклер.
Він оселився у Станіславові. На той момент місто налічувало орієнтовно 30 тисяч мешканців, серед яких менше пів тисячі людей належали до німецької громади. У нашому місті пастор почав свою душпастирську діяльність. Він активно зайнявся спорудженням школи для німецької громади та сиротинцями. Теодор Цьоклер також був успішним підприємцем. Він очолив будівництво фабрики із виготовлення агропромислової техніки під назвою «VIS».
Там навчалися та працювали місцеві німецькі вихованці сиротинця, плідну співпрацю Теодор налагодив також із дрібнішими підприємцями, котрі належали до його пасторства. На території фабрики спорудили ливарню, слюсарню та кузню, а також облаштували адміністративне приміщення. Труд і наполегливість Теодора Цьоклера стали ледь не головним об’єднавчим фактором місцевої німецької спільноти, передає «Репортер».
Дитячий будинок «Вифлеєм», школи та притулки
В Станіславові доктор Цьоклер проживав разом із дружиною та шістьма дітьми. У серпні 1896 році поруч з власним будинком подружжя відкрило сиротинець під назвою «Вифлеєм». Це був невеликий одноповерховий будинок із мансардою. У перші роки роботи заклад прихистив та навчав десятки дітей. Викладали у «Вифлеємі» німецькою мовою, а офіційні атестати цього закладу відповідали рівню польських шкіл. Станом на 1904 рік у дитячому будинку навчали вже близько трьохсот дітей, інформує «ПІК».
Неподалік школи, яку відкрило подружжя, розташовувалася євангелістська церква. Вона датується 1885 роком. Вже у 1908 році за власні кошти Цьоклери збудували триповерхову кам’яницю, а у тридцятих роках – ще одне приміщення, в якому проживали співробітники фабрики. Сиротинець «Вифлеєм» розвивався, із кожним роком він міг приймати дедалі більше вихованців. Пастор Цьоклер вирішив спорудити ще один заклад для потреб своєї спільноти. Це була нова школа, її побудували на вулиці Кілінського (Лепкого). Німецька громада отримала простору триповерхову кам’яницю. Заклад зберігся до наших днів.
На початку 1910-х років громада звела будинок «Сарепта». Він був призначений для сестер милосердя, котрі доглядали дітей. У двадцятих роках під керівництвом Цьоклерів з’явилися ще притулок для вихованців школи «Бетаніен». Нею, до слова, опікувалася дочка Теодора Марта. Її молодша сестра натомість керувала притулком для гімназисток «Елім». Родині Цьклерів також завдячують появі дитячого садочку, дому для стареньких «Сунем» та шпиталю. До тридцятих років у приміщенні поруч проживало подружжя найстаршої доньки Цьоклера Елізабет.
Пастор заснував також будинок для хлопчиків «Мартеніум». Це була невелика споруда на вулиці Марійки Підгірянки. А неподалік – притулок для молодих вікаріїв – двоповерховий будинок із мансардою «Паулінум». Обидва ці заклади Цьоклери назвали на честь своїх синів. Німецька громада міста змогла також облаштувати свій народний дім із просторою залою та спортивним майданчиком. Заслуги пастора Теодора Цьоклера визнали не тільки у Станіславові. Його протестантська місія «Станіславські заклади» була найбільш вагомою складовою німецької протестантської місії Центрально-Східної Європи.
Теодор Цьоклер та українська громада
У двадцятих роках Теодор Цьоклер очолив Союз євангельсько-аугсбурзького і гельвецького визнання (СЦАГ). У 1925 році він цієї спільноти відокремилася Українська Євангельсько-Реформована Церква (УЄРЦ). Ця організація намагалася провести українську церковну реформацію із орієнтацією на кальвінізм. Єпископом Церкви став саме Теодор Цьоклер. Свої проповіді перед українською громадою він виголошував українською мовою. Теодор Цьоклер співпрацював із представниками євангелічної церкви українців Північної Америки. Вони надавали на Галичину допомогу та консультували Цьоклера.
У закладах, які побудував Теодор Цьоклер, притулок знайшли не тільки представники німецької громади, але й українці, поляки та євреї. Ще один контакт Цьоклера із представниками української громадськості – співпраця з ЗУНР. Так, за зверненням пастора, керівництво республіки надало дозвіл на створення у Станіславові німецької гімназії. Її відкрили у 1919 році, заклад проіснував у тому вигляді два десятиліття, зараз це ліцей №14.
Друга Світова війна
У вересні 1939 року радянський маршал Ворошилов видав наказ, який мав би не перешкоджати діяльності пастора Цьоклера та його родини і збереженню його майна. Однак, совіти невдовзі таки конфіскували власності пастора. Разом із німецькою громадою Станіславова, Цьоклери змушені були виїхати також. У грудні більше 50 вагонів рушили до регіону Вартегау, куди за пактом Молотова-Ріббентропа, мали б прибути всі німці Східної Галичини.
Родина Цьоклерів виїхала зі Станіславова, залишивши усі притулки, школи та дитячі будинки. Усе, над чим працювали майже 50 років. У 1943 році пастор із дружиною відвідав Станіславів, однак побачив тільки порожні кімнати своїх закладів, вибиті вікна у «Вифлеємі» та розкрадені речі. Через шість років у німецькому місті Штаде Теодор Цьоклер помер. Йому було 82 роки.
Вшанування Теодора Цьоклера у Івано-Франківську
На жаль, чимало закладів, якими опікувалося подружжя Цьоклерів, до наших днів не збереглися. Із двох десятків будинків, котрі були пов’язані з діяльністю пастора, тільки два мають статус пам’яток місцевого значення. Це, зокрема, споруда тогочасної німецької гімназії, а також колишнє приміщення лікарні «Бетесда». Вона, до слова, розташована на вулиці, яку перейменували із Розумовського на вулицю Теодора Цьоклера.
До Івано-Франківська декілька разів навідувався внук Теодора Крістіан Еразмус Цьоклер. Він, зокрема, відвідав відкриття меморіальної дошки. Її встановили у 1996 року на фасаді ліцею №11. Також Крістіан побував у нашому місті 2007 року, коли відбулося перейменування вулиці. Онук Теодора намагається берегти пам’ять про діяння пастора. Він є автором книги «Життя для дітей», яка описує життя і працю Теодора у Станіславові. У ній, зокрема, документи, листи і свідчення, віднайдені на горищі будинку милосердя у місті Геттінген, в якому працював наймолодший син Цьоклерів Мартін.