Історія успіху Юрія Филюка – це не просто хроніка зростання бізнес-імперії чи звіт про фінансові досягнення. Це історія про свідомий вибір, еволюцію мислення та глибоку трансформацію підходу до підприємництва в українському контексті. Від перших зароблених на поролоні копійок до створення інноваційних громадських просторів, що змінюють обличчя цілого міста, шлях Филюка демонструє, як підприємницький хист може бути потужним інструментом не лише для особистого збагачення, але й для соціального розвитку.
Ім’я Юрія Филюка міцно асоціюється з Івано-Франківськом, адже завдяки його зусиллям місто отримало нове дихання та стало прикладом для всієї України.
Як бізнесмен, що починав із фінансів та ресторанної справи, прийшов до ідеї імпакт-інвестування? Як йому вдалося переконати сотні людей вкласти гроші у старий завод? І чому його філософія “теплого міста” стала візитівкою успішної децентралізації по-українськи? Відповіді на ці та інші питання читаємо на frankivski.info.
Дитинство та перший “бізнес”
Юрій Филюк народився у 1982 році в місті Бендери (Молдова). Хлопець рано пізнав ціну відповідальності, закладену батьками – випускниками Львівського лісотехнічного інституту. Вони прищепили йому неконцентрацію на матеріальних цінностях та, що найважливіше, необхідність діяти порядно.
Филюк зазначає, що навіть якщо здається, що зовнішніх рамок виховання немає, вони все одно існують, помічаючи, наскільки ідентично вони з сестрою реагують на певні життєві виклики.
Підприємницький дух проявився ще у сьомому-восьмому класі, коли сім’я повернулася на історичну батьківщину, до Івано-Франківська. Бажання мати нові кросівки стало першим бізнес-кейсом: батько допоміг придбати поролон, а Юрій нарізав і продавав його водіям по 50 копійок. Це було не просто заробляння, це було засвоєння принципу: якщо є потреба і ти можеш її задовольнити – ти підприємець.
Далі було навчання в Івано-Франківську національному технічному університеті нафти і газу. Студентські роки були насичені громадською діяльністю, зокрема в AIESEC, де він пройшов шлях до президента організації в Україні. Паралельно розвивався і комерційний інтерес. На першому курсі він створив і успішно продав електронну базу даних підприємств Івано-Франківська.
Після університету – Київ та фінансовий сектор. Створення компанії “Кредит-Експерт” (пізніше “EnMark”) стало першим великим комерційним викликом. Протягом чотирьох років бізнес динамічно зростав. Однак 2008 рік і фінансова криза стали переломним моментом. Сектор, у якому вони працювали, практично зник.
Для молодого підприємця це стало холодним душем і водночас моментом істини. Юрій повернувся до Івано-Франківська, щоб “перечекати” літо і подумати, що робити далі. Цей “відпочинок” перетворився на народження нової історії.
Повернення і переосмислення: “23 Ресторани”
Повернення до Івано-Франківська дало поштовх до створення мережі “23 ресторани”. Ця назва, як виявилося, була не випадковою, а радше магічною послідовністю: перший київський офіс, приміщення старого “Будинку меблів”, де вони оселилися, та навіть квартира у Франківську мали номер 23. Филюк коментував, що назва є вдалою, якщо вона викликає позитивне запитання у людей, адже це добре для бізнесу.
Початок був несподіваним: від морозива та бельгійських гофрів у вуличних “ятках” до повноцінних закладів. Перший ресторан – “Мануфактура” – був відкритий з великим драйвом разом із чотирма партнерами. Юрій працював на зміні офіціантом чи посудомийником, адже партнери, за його словами, не довіряли йому іншої ролі.
Він вважав, що новачкам часто везе, і їм тоді пощастило. Проте другий проєкт став класичним прикладом підприємницької пастки: успіх першого проєкту створює ілюзію всезнання. Ребрендинг легендарного кафе “Химера” в арткафе “Мармуляда” обернувся фінансовими втратами та виснаженням. Ремонти коштували вп’ятеро більше за бюджет.
Филюк визнавав, що це класична ситуація для підприємців, коли на першому етапі щастить, і людині здається, що вона вже все зрозуміла.
Незважаючи на це, мережа зростала, а заклади, як “Delikacia”, “Говорить Івано-Франківськ”, “Fabbrica”, здобули популярність. Але навіть у цей період, коли бізнес займав 90% задоволення, Филюк відчував внутрішній пошук. Він зрозумів, що ринок Івано-Франківська, хоч і приймає якісний продукт, ментально залишається пасивним.
Він пояснював, що було відчуття, ніби вони готові дати більше, ніж ринок готовий брати. Це усвідомлення стало каталізатором для переходу від комерції до громадянської активності, що вилилося у створення нової суспільної платформи.
Народження “Теплого Міста”
У 2014 році, на хвилі Революції Гідності, коли запит суспільства на зміни був максимальним, Филюк разом з однодумцями створює платформу “Тепле Місто”.
Филюк свідомо змістив фокус: його класичний бізнес став займати лише 30% часу, тоді як 70% було віддано громадським ініціативам.
Це не була типова громадська організація, що живе від гранту до гранту. Филюк приніс у громадський сектор бізнес-логіку: ефективність, вимірюваність результатів та сталість.
Метою платформи стала трансформація Івано-Франківська у прогресивне, комфортне для життя європейське місто.
Однією з перших гучних перемог стало розроблення візуального стилю міста. Франківськ отримав власний брендбук, а активісти почали боротьбу з візуальним шумом та хаотичними вивісками. Це, здавалося б, дрібниця, але вона змінила сприйняття простору містянами. Люди почали поважати своє місто. Але головний прорив був попереду.
Феномен Urban Space 100
Найяскравішим прикладом синергії бізнесу та громади став проєкт “Urban Space 100”.
Концепція звучала майже як божевілля: знайти 100 людей, які безповоротно вкладуть по 1000 доларів у відкриття ресторану. При цьому вони не отримують дивідендів, не мають права безплатно їсти в закладі, але входять до наглядової ради та вирішують, на які міські проєкти витратити 80% чистого прибутку ресторану.
Скептики крутили пальцем біля скроні. Але Филюк зібрав цих 100 людей за 85 днів.
Відкритий наприкінці 2014 року, Urban Space 100 став феноменом. Це був перший в Україні приклад успішного соціального підприємництва такого масштабу. Заклад став не просто місцем зустрічі, а “банкоматом” для міських ініціатив: за ці роки профінансовано понад сотню проєктів на мільйони гривень – від дитячих студій до музичних фестивалів.
Модель виявилася настільки успішною, що її почали копіювати (наприклад, Urban Space 500 у Києві), а Франківськ з’явився на мапі соціальних інновацій Європи.
Promprylad.Renovation: гра по-крупному
Після успіху Urban Space Юрій Филюк замахнувся на проєкт національного масштабу. В Івано-Франківську стояв велетенський завод “Промприлад” – релікт радянської промисловості, що повільно помирав. Филюк побачив тут не руїни, а екосистему майбутнього. Так у 2017–2018 роках розпочався проєкт “Промприлад.Реновація”.
Ідея полягала в тому, щоб викупити завод і перетворити його на інноваційний центр на перетині чотирьох напрямків: нової економіки, урбаністики, сучасного мистецтва та неформальної освіти.
Модель фінансування знову стала революційною – імпакт-інвестування. Це не благодійність і не класичний венчур. Інвестори вкладають гроші, отримують частку у власності та повернення інвестицій (дивіденди), але головна мета проєкту – позитивний соціальний вплив на регіон.
Юрій Филюк зміг об’єднати навколо цієї ідеї неможливе:
- Міжнародних партнерів (уряди Швеції, Канади, фонди “Відродження”, BMW Foundation).
- Великий бізнес (у проєкт інвестували українські та міжнародні топпідприємці, такі як юридична Moris Group, фінансова компанія FinStream, HD Group, ІТ MacPaw тощо.
- Звичайних українців. Мінімальний поріг входу був відносно низьким, тому співвласниками заводу стали тисячі людей.
Станом на сьогодні “Промприлад” залучив десятки мільйонів доларів. Це вже не просто плани – це активний простір, де розмістилися офіси IT-компаній, художні майстерні, дитячі центри, конференц-зали, і навіть управління інвестиційної політики міськради. Це “місто в місті”, яке генерує нові смисли та робочі місця.
Виклики війни та адаптація
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало випробуванням на міцність для всіх проєктів Филюка. Івано-Франківськ перетворився на важливий тиловий хаб.
Юрій не розгубився. “Промприлад” миттєво адаптувався: став прихистком для релокованих бізнесів та медіа, центром гуманітарної допомоги. Команда “Теплого Міста” та “Промприладу” стала ядром Координаційного Центру Забезпечення Супротиву. Вони використовували свої логістичні та менеджерські навички для допомоги ЗСУ та переселенцям.
Війна показала, що екосистема, яку будував Филюк роками, є надзвичайно стійкою. Спільнота, об’єднана цінностями, змогла діяти злагоджено та ефективно в критичний момент.
Лідерство та внутрішній барометр
Успіх у масштабуванні проєктів вимагав переосмислення ролі лідера. Филюк відкидає авторитарні методи, натомість віддаючи перевагу стилю “лідерства позаду”.
Він пояснює, що лідер, який іде попереду, тягне за собою всю команду, і якщо він зупиняється, зупиняється весь процес. Натомість лідер, який знаходиться позаду, займається створенням команди, де кожен може повноцінно реалізуватися, а його головна функція – виконувати роль “диригента”.
Цей підхід вимагає довіри до колективного розуму та здатності відпускати співробітників без образ, розуміючи, що звільнене місце займе той, хто краще зможе розвинути потенціал проєкту.
Баланс та духовність
Незважаючи на шалену завантаженість, Филюк наголошує на необхідності усамітнення та подорожей як способів “перезавантаження системи”. Хоча він визнає, що часто залишається “людиною крайнощів”, він усвідомлює, що порушення балансу рано чи пізно призведе до збою.
Ключовим елементом, який утримує його на правильному шляху, є духовність. Вона слугує йому як “внутрішній барометр”, який сигналізує, чи рухається він у потрібному напрямку.
Він переконаний, що якщо людина звертає зі свого шляху, вона це одразу відчуває. За його словами, якщо виключити духовність із процесу діяльності, то майже гарантовано можна зійти з обраної дороги.
Більше ніж підприємець
Юрій Филюк – це приклад лідера нового покоління в Україні. Він довів, що в провінційному місті можна робити проєкти світового рівня. Він зламав стереотип “моя хата скраю”, запропонувавши натомість модель спільної відповідальності та співвласності.
Його історія – це не про те, як заробити мільйон. Це про те, як інвестувати свій талант, час та енергію так, щоб навколо тебе розквітала пустеля. Сьогодні досвід Івано-Франківська вивчають у бізнес-школах та муніципалітетах інших міст. І це, мабуть, головний дивіденд, який отримав Юрій Филюк – віра українців у те, що вони самі є творцями свого дому.