Богатир Олешко Попович із “Сторожової застави” став популярним героєм серед школярів. Роман Луцький часто зустрічав своїх юних фанатів та радів, що його героя наслідує молодь. Нарешті українець у фільмі – це не заплаканий страждалець, а справжній герой та переможець. Історія відомого українського актора Романа Луцького з Франківщини – у статті на frankivski.info.
Юність та перша роль
Український актор кіно та театру, заслужений артист народився на Франківщині в селі Боднарів 20 березня 1986 року. Тато був фотографом, тому в юнака з дев’ятого класу під руками лежав фотоапарат. На нього Роман, до слова, знімав весілля та інші святкові заходи.
Коли хлопець закінчив школу, рік не поступав та займався фільмуванням. Луцький зізнається, що ніколи не мріяв стати актором. До душі йому було мистецтво та дизайн. Хотів вступити в Інститут мистецтв. Втім, його лякали складністю навчання і від наміру юнак відмовився. Потім вступив до Прикарпатського національного університету ім. Стефаника на факультет режисури естради та масових видовищ.
Роман займався державними святкуваннями, річницями. Та вже до третього курсу Луцькому це набридло. Він вирішив відвідувати заняття зі студентами-акторами. За два роки змінив спеціальність на акторську.
У 2006 отримав роль у своїй першій виставі. Режисер шукав заміну та вирішив запросити Луцького. В “Шлюбі по-італійськи” він був сантехніком та батьком трьох дітей. Роману тоді було 19 років, а вже зіграв багатодітного татуся.
У 2008, після того, як Луцький закінчив курс заслуженого діяча мистецтв України, професора А. Грицана та народного артиста України Р. Держипільського, став актором Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Франка.
Серед відомих фільмів, в яких знявся Роман Луцький є наступні: “Параджанов”, “Брати. Остання сповідь”, “Тепер я буду любити тебе”, “Сторожова застава”, “Секс і нічого особистого”, “Тарас. Повернення”, “Дорога додому”, “Віддана”, “Безславні кріпаки”, “Відблиск”.
Перші кіноролі
Роман Луцький пригадує, як у 2011 кастинг-директорка, за сумісництвом його майбутня агентка, Алла Самойленко приїхала у Франківськ шукати акторів до фільму “Брати. Остання кров”. Саме пані Алла порівняла його тоді із Бредом Піттом. Втім, Роман наголошував, що прикладів не потребує.
Луцький потрапив на проби випадково. Була перерва під час репетиції вистави, на якій Роман дізнався про кастинг. Прийшов, швиденько про себе розповів і за якийсь час дізнався, що отримав свою першу кінороль.
Алла Самойленко розповідала, що не очікувала зустріти у провінції такого красивого юнака.Тим більше, що Франківськ був не першим містом, яке відвідала по роботі жінка, мандруючи Західною Україною. Пані Алла стверджувала, що такі красиві мужчини в актори, зазвичай, не йдуть. Тому, коли побачила Романа в об’єктиві камери, відразу напророкувала йому зіркове майбутнє.
Паралельно, Романа запросили на проби у фільм “Параджанов”, де він зіграв Іллєнка. На молодого актора чекали знімання вже у двох стрічках. Роман дивувався, бо фільми були українською, в той час, як при владі був Янукович. На одній студії його навіть попередили, щоб він вчився говорити російською без акценту, якщо, звісно, хоче далі в кіно зніматись. То були буремні часи. Все змінилось після Майдану 2013-2014. В той час Роман повністю відмовився від російськомовних ролей.
Олешка зі “Сторожової застави”
Роман Луцький, один з найперспективніших українських акторів, зіграв у “Сторожовій заставі” роль богатиря Олешки Поповича. Локації були природні: Карпати, скелі Довбуша, Коростишівський кар’єр, Буча, Тетерівський кіш. Збудували також великі декорації самої Сторожової застави.
Актор пригадує як в шкіряних обладунках було холодно восени та парко влітку. Втім, акторам в залізних латах було ще важче. Роман брав уроки фехтування. Коли Луцький мав вільний від репетицій у Франківському театрі день, приїжджав до Києва та вчився у групи постановників трюків та боїв. До всього, актор вправлявся у верховій їзді та відвідував заняття з єдиноборства.
Жанр фентезі, за словами актора, в ті роки був новим для України. Тоді, переважно, знімали драми та трагедії. “Сторожова застава” презентує Україну зі сторони переможців та героїв, навіть у політичній грі. Українці повернули собі своїх фольклорних героїв. Роман Луцький думав, що Олешко – це Альоша Попович. Поцікавившись історією, зрозумів, що богатир від початку був Олешком. То, чому б не відкривати своє українське для глядача?
Роман пригадує як наважився виконати один трюк замість каскадера. Під час нього Луцького прив’язали шнурком та вистрелили зі спеціальної помпи на 6 метрів у воду. Переживали всі, але актор справився.
“Відблиск” у Венеції
Восени 2021 на 78 Венеційському кінофестивалі відбулася світова прем’єра драми “Відблиск” Валентина Васяновича. Це другий в історії українського кіно фільм, який взяв участь у кінофестивалі після “Чутливого міліціонера” Кіри Муратової.
У стрічці Роману дісталась головна роль. Окрім того, Луцького було нагороджено орденом “За заслуги” третього ступеня за особистий внесок у розвиток кіномистецтва, важливі творчі досягнення та професійну майстерність.
У “Відблиску” Роман втілює роль українського військового хірурга Сергія, який потрапив в полон до російської армії під час війни на Сході України. У полоні герой Луцького стає свідком численних сцен приниження, катування та знущання з українців окупантами. Коли відбувається обмін полоненими, Сергій повертається додому, у цивільне життя, та намагається віднайти сенс буття та відбудувати стосунки з дочкою та колишньою дружиною.
Сам актор пригадує, що для фільмування готувався психологічно, налаштовував себе відповідно, мав розмови з друзями, котрі бували на першій лінії фронту. Актор А. Римарук, котрий знявся у “Відблиску”, теж на війні був, мав навіть поранення. Роман розповідає, що колега його консультував та наголошував на важливості самопочуття, а не фізики.
Плани
Роман Луцький стверджує, що без театру не уявляє повноцінного актора. Одного разу, на інтерв’ю він сказав журналісту, що театр для нього, наче тренажерний зал. Дружина звернула йому увагу, що так висловлюватись було неправильно. Втім, актор не вбачає у своїй фразі нічого образливого, адже театр, справді, тримає актора в тонусі та формі, наче тренажерка.
Для Романа кіно – це логічний щабель у реалізації себе як актора. Він сумує за зніманнями, коли їх нема, бо театр у Луцького є завжди, а кіно – час від часу. Фільм дає відчуття значущості та відповідальності, ніби від актора залежать якісь глибинні процеси.
На питання чи не хотів би змінити місце проживання на Київ, оскільки часто перебуває в роз’їздах, актор ствердно відповідає, що ні. Не бачить сенсу переїжджати, аби почати працювати в київському театрові. Вважає Івано-Франківськ прекрасним містом, а театр – одним з найкращих в Україні. Він працює в чудовій трупі та у талановитого режисера Ростислава Держипільського. Та й не факт, що в Києві актор знайде таку ж творчу атмосферу та залишиться в такій самій формі.
У рідному Франківську прогулятись та не зловити на собі погляди людей, чоловік не може. Роман Луцький стверджує, що увага є приємною для будь-якого актора та демонструє його популярність. Втім, зірковою хворобою Луцький не страждає.