“Зніміть із мене весь рижик..”, – такими були останні слова кримінального франківського авторитета Сюсі. Людина неоднозначна: для когось добрий, хтось його боявся, але те, що він був відомим на Франківщині бандитом, вам скажуть всі. Про Сюсю, Кубіка, Долара, Загура та життя в “лихих 90-х” – у статті на frankivski.info.
Бандити у Франківську
Можна сказати, що ті, хто у 90-х намагався займатись власною справою та пережив “наїзди” місцевих банд, сьогодні нічого не боїться. Ті, кому зараз 40-50, в свої юні роки відчули сповна, що таке атмосфера рекетирства та бандитизму. Радянський союз розвалювався, наступали часи перестройки. Стрєлки, тьорки, криша, базар, понятія – слова тепер відомі усім, напевно, зі самого дитинства.
До початку кримінального пост-совкового життя та поділу сфер впливу між кримінальними авторитетами, бандитизму, як такого, на теренах Франківщини не було. Справи за подібний розбій проходили нечасто. Бандитами в 40-50 роках радянська влада називала воїнів УПА. Тому з цим словом у франківців асоціювався початок національно-визвольного руху.
Кубік та піаніно
Однією з перших відомих бандитських справ на початку дев’яностих було діло місцевого авторитета Кубіка. Чотири озброєних молодика вдерлись в будинок на вул. Дзержинського (Мазепи сьогодні). Вони були озброєні помповою рушницею. Керував бандою ще зовсім юний франківський авторитет Кубік. Погрожуючи, викрали металевий сейф з кількома десятками тисяч доларів. Це були дуже великі гроші на той час.
Гроші пограбованій сім’ї дістались від родички з-за кордону. В 90-х такі перекази були рідкістю, то ж бандюки відразу дізнавались, в кого водяться “зелені”. Банда молодиків ретельно готувалась до злому, обговорювала різні варіанти проникнення в помешкання. Молодики думали розчинити дверний замок кислотою, спуститись в домівку з даху, але зупинились на варіанті із класичного голлівудського бойовика – вдерлись в масках та зі зброєю.
Типового “бугая” в банді не було, тому громили сейф каменюками всією бандою коло Бистриці. Кубік, відповідно, заволодів найбільшою часткою здобичі. Будучи, по всьому, романтиком, віддав своїй дівчині частку награбованого. Та, довго не думаючи, сховала гроші під кришкою піаніно.
Мама, яка захоплювалися грою на інструменті, була шокована, коли знайшла під кришкою купу грошей. Згодом, через дівчину, міліція вийшла на Кубіка та його банду. Так діло було розкрито.
Кримінальний побут
Франкіські банди потребували постійного джерела доходів. Такими в дев’яностих буили місцеві підприємці. Тоді, вони тільки пробували започатковувати заборонену в радянські часи власну підприємницьку діяльність.
В 90-ті таке виробництво розгорталось в межах цехів. Підпільно вироблялась, переважно, дефіцитна тоді продукція. Спочатку відслідковували, які товари користувались попитом, а тоді запускали підпільне виробництво: від звичайних побутових рукавиць до хутряних виробів.
Тисменицькі цехи виробляли хутряні товари ще до перестройки. Звідси на човнах шуби відправлялись на продаж до Києва, Москви та Польщі. Коли відбулася облава на підпільне виробництво, в деяких місцях річка Ворона була чорна від викинутих у воду шкурок.
Нові українці
Після перестройки частина таких бізнесів легалізувалсь. Якоюсь мірою, офіційним став і рекетирській збір з тогочасних підприємців. Вдалою була та діяльність, котра мала надійну “кришу”. Кримінальні лідери, у свою чергу, нажитий капітал вкладали в цілком легальний бізнес. Саме тому, бандитські імена фігурували серед приватних франківських фірм.
Так постали “нові українці” – трохи підприємці, трохи бандити. Вони дбали про свій авторитет та міць учасників угрупування. Для того відкривали бійцівські клуби, секції боксу, дзюдо.
В ті часи якраз сформувався образ типового бандита: в спортивному, бритий налисо, із золотим ланцюгом на шиї, печаткою, “вісімкою” чи “дев’яткою” під домом. Більш автоитетні носили малинові піджаки та роз’їжджали на джипах “Черокі”.
Улюбленими місцями для кримінальних посиденьок були “Доміно”, “Фаворит”, “Глобус”. Крутелики сиділи по кілька чоловік, пили безперервно чай та обговорювали різні “тьорки”.
Долар та Загур
Улюбленим місцем банд для “стрєлок” було Побережжя (кафе “Шершень”), місцевість коло Загвіздя, Чернієва, у Вікторівському лісі. На відміну від кривавих російських розборок, франківські такими страшними не були. Зі зброї банди орудували битами, рідко, помповими рушницями, обмотаними скотчем ланцюгами. Вибухівка використовувалася лише для залякування. Кажуть, був випадок, коли одному франківцю відрізали вухо в районі Чернієва.
Сколихнули життя Фракнівська вибухи в “Лагуні” – це були перші серйозні розборки. Зимою невідомі закинули в приміщення кілька гранат та вистрелили в картини на стінах. Жертв не було, але це були перші розборки в межах Франківська. Тоді на слуху були з’ясовування відносин між бандами Загура та Долара. Але міліція не зуміла зібрати достатньо доказів, аби довести, що вибухи в “Лагуні” – це їх рук справа.
Тодішні кримінальні ділки вважали, що подібні розборки не мали ніякого відношення до міліції. Витягти свідчення з них було, практично, нереально, атже це суперечило їх кодексу честі.
Під час розслідувань схожих справ, доводилось застосовувати жорсткі міри: в коридорах відділу боротьби зі злочинністю годинами на підлозі лежали затримані, аж поки, під дулом автомата хтось не ламався та не починав говорити.
Певний час діяльність УБОЗ приносила результати. Бандити із сусідніх областей навіть не хотіли втручатись у франківські справи. Називали Івано-Франківськ Івано-Ментовськом.
В 1995 році стався серйозний конфлікт між регіональними бандами. В результаті нього загинув чи не найвідоміший місцевий кримінальний авторитет Сюся.
Сюся
Через місяць після смерті Сюсі на площі перед готелем постав пам’ятник, який був накритий тканиною. Одного вечора двоє цікавих містян вирішили пробратись під полотно щоб побачити, чиє ім’я там написано. Один з них був, справді, впевненим, що то був монумент на честь Сюсі. Цей пам’ятник Франку ще довгий час називали “Зв’язаним Сюсею” через складені за спиною руки. Так Сюся став героєм місцевого фольклору.
Олег Чорненький був знаменитістю у Франківську. На початку 90-х з ним асоціювали поняття справжньої влади серед усіх братків та нових українців. В час суцільного хаосу після перестройки, безпорадності державних органів, Сюся вмів тримати порядок серед місцевих банд. Він навіть давав раду заїжджим крутеликам з Києва, Донецька чи Вільнюса. Та не варто забувати і про його тіньову, жорстоку половину особистості.
Багато містян добре про нього відзивались: комусь він грошима допоміг, а комусь порадою. Тому і користувався авторитетом справедливої сильної людини. Попри те, авторитет серед кримінальних ділків просто так не заробиш. Сюся відсидів, загалом, 10 років. У в’язницю він потрапляв за безневинні, зараз, справи, типу хуліганства ти вчинення опору правоохоронним органам.
Прізвисько “Сюся” Олег отримав від свого молодшого брата. А в 60-х сталась знакова подія в його житті. Тоді він тільки поступив до Одеського морехідного училища. Приїхавши на канікули у Франківськ, пішов до парку Шевченка на танці. Став учасником бійки, з якої вийшов хуліганом. Захищаючи знайому від домагань, він був звинувачений у хуліганстві та відсидів 3 роки.
Після виходу, до навчання повернутись не зміг. А смерть батька змусила його думати як дбати про сім’ю. Вдень Чорненький працював ковалем, а ввечері з приятелями збирався в Сквері позаду “України” грати карти та пити вино. Містом ширились чутки, що хтось вечорами плюндрує могили старого кладовища і це, звісно, приписали Сюсі.
Втретє до тюрми Олег пішов через насмішки з курсанта школи міліції. Компанію затримав патруль, а Чорненького як рецидивіста посадили за грати.
Сюсю поважали не лише через те, що той був “вором в законі”, а й через свою манеру вирішувати різні “непонятки”. Замість класичних “стрєлок” Чорненький запрошував всіх до себе додому, де за чашкою кави вони годинами розбирались між собою, потім тисли руки один одному та роз’їжджались по домах.
За 2 роки до смерті Сюся став начальником охорони речового ринку в районі “Позитрону”. Це був перший такий випадок у Франківську, коли “кришу” замінив законний штат охоронців, керував якими місцевий авторитет. Завдяки Сюсі, ринок “Анатоль” був тоді найспокійнішим у Франківську.
Коли директор ринку вирішував проблеми з партнерами по бізнесу, Сюся втрутився та обіцяв, що все вирішить. Невідомо досі, чому ці переговори не завершились у класичній манері – вдома в Чорненького. Видно, партнерам не був до вподоби такий метод вирішення проблеми, тому вони просто найняли кілера.
Кажуть, що у справі про вбивство Сюсі замішаний один бандит на прізвисько Маріупольський. Він хотів зайняти місце Чорненького і, за версією, передав найманцю зброю для його усунення.
Є ще інформація про те, що Сюся загинув внаслідок діяльності “Білої стріли” (таємного об’єднання працівників спецслужб). Це діло, насправді, добряче обросло легендами.
Липневого ранку 1995 року найманець вистрелив в Сюсю двічі та зник в парку. Наступного для Алік Чорненький помер в місцевій лікарні. Похорон був пишним, а кортеж із кількох сотень машин на деякий час паралізував рух у Франківську. Кілька днів у місті неофіційно тривала жалоба.
У 2001 році вбивцю таки піймали. Було проведено відтворення обставин вбивства коло готелю “Україна”. Вбивцю зловили в Маріуполі. Це був член злочинного угруповання, котре приймало участь у ще кількох убивствах. Та знайти того, хто “заказав” Сюсю так і не вдалось.