Юрій Андрухович в дитинстві мріяв стати рок-зіркою, а згодом – археологом. І його мрії збулись. Він зумів віднайти свій талант та на основі “археологічних” досліджень прокласти дорогу до людських сердець через “актуальну” українську літературу, пише frankivski.info. А щодо зірки рок-сцени, то Андрухович вже більше 10 років пише пісні та є солістом польського гурту “Карбідо”.
Молоді роки
Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року у Станиславові в сім’ї Ігора та Ганни Мар’яновичів.
Навчався у спеціалізованій школі №5 з поглибленим вивченням німецької мови. У 1982 році закінчив Український поліграфічний інститут у Львові за спеціальністю “Редакторство”. Крім того, відвідував Вищі літературні курси в Москві у 1991 році в Інституті Горького.
Був в армії. Якийсь час працював як газетяр. З 1991 на протязі 4 років керував відділом поезії в часописі “Перевал” у Франківську. З 1991 по 1996 працював співредактором “Четверга”. З 1997 потягом трьох років був віце-президентом Асоціації Українських Письменників. Захистив дисертацію по творчості Богдана-Ігоря Антонича в 1994 році, а докторську – по діяльності поетів-бітників зі США (бітниками називалась молодь 20 ст. з асоціальною поведінкою та відмовою приймати традиційні культурні цінності нації).
В 1985 році став ініціатором створення “Бурлеску-Балагану-Буфонади” (“Бу-Ба-Бу”). До цієї поетичної групи він долучив Олександра Ірванця із Рівного та Віктора Неборака зі Львова. З початком діяльності об’єднання, Андрухович дістав прізвисько “патріарха української літератури”. Письменник є одним із першопрохідців течії постмодернізму в українській літературі. Її так і називають “станіславський феномен”. Разом з колегами почав відроджувати карнавальний та комедійний стиль літератури.
Соціальна діяльність
Пан Юрій з кінця 80-х був активним діячем ліберально-демократичного Руху. Також, з 1989 року, після публікації двох збірок віршів, став учасником Спілки Письменників України. Та вже через шість років виходить з неї через відмінності у ідейних переконаннях. Спільно з іншими колегами ініціює створення Асоціації Українських Письменників та стає її віце-президентом.
З 1990 року, спільно з Ю. Іздриком видають “Часопис текстів та візій”. Також, започатковують журнал “Четвер”. Був головним редактором “Потягу 76”. Кілька років займався веденням рубрики “Парк культури” в київській газеті “День”.
В 1991 році почав активно друкуватись в літературних українських виданнях. Юрій Андрухович з 1996 року докладається до створення культурологічного видання В. Єшкілеєва “Плерома”. В цьому журналі були показані всі естетичні погляди “станіславської школи літератури”, засновником якої і був Андрухович. В “Малій українській енциклопедії актуальної літератури” працював редактором та укладав Хрестоматійний додаток.
Юрій Андрухович активно займався перекладами. Одним із таких є п’ятий переклад “Гамлета” Шекспіра в журналі “Четвер” в 2000 р. Також, Андруховичу належать переклади до американської поезії 50-60-х років 20 ст. “День смерті пані День” в 2006 році.
Західні критики порівнюють Андруховича із Умберто Еко та вважають його одним із найяскравіших представників літературного постмодернізму. Твори пана Юрія перекладено багатьма європейськими мовами.
Юрій Андрухович є власником численних премій: лауреат літературної премії “Благовіст” 1993 року, премії Р. Лапіки в 1996, спеціальної нагороди в рамках Премії Світу ім. Е-М. Ремарка в 2005, міжнародної премії Гердера 2001 року, нагороди за “європейське взаєморозуміння” в Лейпцігу 2006 року.
Юрій Андрухович є Кандидатом філологічних наук, українським поетом та прозаїком, автором багатьох перекладів, есе. Це яскравий представник постмодерністської літератури та революціонер. Зараз живе та займається творчістю у Франківську. Його участь в літературному житті міста посприяла розвитку “станіславського феномену” та міської творчої еліти.
Діяльність Юрія Андруховича дала поштовх розповсюдженню української літератури за межами держави. Його ім’я цікаве на Заході, а творчість перекладена на різні мови: англійську, німецьку, польську, російську, угорську, фінську, чеську, шведську та ін.
Поезія
Андрухович дебютував як поет у 1985 році збіркою “Небо і площі”. Вірші були тепло зустрінуті критиками. Це співпало із початком діяльності “Бу-Ба-Бу”. Поетична група була, ніби, внутрішнім таємним орденом для кожного з учасників, “прикладною квазіфілософією життя”. Другою збіркою поезій стало “Середмістя” у 1989 році. Вона не мала стилістики, притаманної “Бу-Ба-Бу”, а, скоріше, була “елегійно-класицистичною”. Третя збірка поезій вже повністю відображала стиль поетичної групи Андруховича. Отримала назву “Екзотичні птахи та рослини” в 1991 році. Хоча, спочатку повинна була називатись “Колекцією потвор”. Поетична діяльність Андруховича завершуються наприкінці 90-х. Цю подію ознаменували друковані цикли “Листів в Україну” та “Індія”.
Творчість Юрія Андруховича пронизана безкінечними пошуками духовної вертикалі буття, попри тенденцію до примиренн “вертикального з горизонтальним”. Пан Юрій вдало поєднує емоційне натхнення, піднесення із іронією. Йому властиве стилізування та наділення головного героя щоразу новою “маскою”. За що західні критики визнають Андруховича як яскравого представника постмодернізму в літературі.
Проза
Початком прозової творчості став цикл оповідань “Зліва, де серце” 1989 року. Тут автор поділився із читачем спогадами про службу в армії. Читається, наче “захалявна книжка”, яку він діставав під час чергувань на службі, та записував пережите.
В 1991 році вийшло параісторичне оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”. Тут він відкриває для себе нові грані в написанні творів: заграє з читачем через текст, містифікує, наділяє слова еротизмом, любов’ю до всього незвичайного та магічного.
Відомі романи “Рекреації” 1992, “Московіада” 1993, “Перверзія” 1996 складаються в трилогію. Головний герой постійно зазнає перетворень з “фізики в метафізику”. В них поєднується сповідь, темний реалізм, трилер, сатира та готика.
Есе
Письменник часто висловлює власну думку, авторське “я” та бачення через колонки-есе, які найкраще дають можливість це зробити. Андрухович пише про різні події через призму особистого розуміння, наводячи приклади з життя, свого чи знайомих. Його думки, висловлені в текстах залишаються завжди актуальними.
Есеїстика створюється під враженням від подорожей іншими країнами та складається в “книгу спостережень”. А спостерігав автор за особливостями європейського культурно-історичного простору. Спільно з польським письменником А. Стасюком видав книгу “Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу”. В 2001 вона вийшла в Україні. У своєму тексті “Центрально-східна ревізія” пробував зрозуміти, де його власне “час і місце”.
“Лексикон таємних міст” став найбільшою книгою Андруховича, яка була видана в 2011. Критики охарактеризовали “Лексикон” як автобіографію внутрішнього світу письменника. Книга налічує 111 розповідей про міста, які довелось відвідати автору. Андрухович розповідає, що так намагався створити власну “енциклопедію” міст, в яких колись побував. Коли починав писати, не думав, що книжка вийде аж на 600 сторінок.
Музична кар’єра
Зі своїми польськими друзями-музикантами пан Андрухович записав декламації віршів під музику гурту. Вони стали основою триптиху “Самогон. Цинамон. Абсент”. “Самогон” налічує 9 доріжок, з яких вісім – творчість Андруховича, а одна – народна пісня “Зелена ліщинонька”. Платівка була видана 2005 року в Польщі та 2008 в Україні.
“Цинамон” вийшов у світ в 2009. Платівка складалась із дванадцяти текстів зі збірки “Екзотичних птахів та рослин” та додатку “Індія” на музику “Карбідо”. Платівка містить тексти пісень, частини прози, які Андрухович читає під звучання гурту, відеокліп.”Цинамон” поєднує в собі пост-рок звучання та традиційну радіопостановку. Містить елементи стилів minimal, ambient, гітарне звучання та елементи трансу. Вони дуже незвично поєднуються з танго, вальсом, баладами. Можна почути звуки старих грамофона, каруселі та катеринки.
“Цинамон” містить відсилки до “Цинамонових вулиць” Б. Шульца. Андрухович намагався передати у збірці атмосферу екзотичності, чогось індійського чи аравійського, недосяжного у поєднанні з консервативністю маленького містечка на Галичині.
“Абсент” був презентований в 2011 році в Київській філармонії. Андрухович із гуртом задумували цю збірку як саундтрек до фільму за мотивами роману “Перверзія”. На жаль, фільму так і не довелось бути знятим та вийти на широкий екран. “Абсент”- метафора через улюблений напій усіх декадентів. Андрухович надихався текстами Перфецького та намагався наповнити збірку атмосферою України після Чорнобильської катастрофи, так званої Полинової країни. А також натякнути на відсутність нашої держави в Європі (англ. absnth подається через назву напою absent).
Театр
В 2011 році польським Театром Танцю було поставлено п’єсу за мотивами роману Андруховича “Дванадцять обручів”. Вистава вдало поєднувала хореографію, музику та візуальні спецефекти. Головним мотивом було донести до глядача цінність миті, яку не можна відтворити чи повторити, моменту, без якого не було б минулого та не може зародитись майбутнє.
У 2007, після початку співпраці з Молодим театром, відбувся україно-німецький проект “Нелегал Орфейський” за мотивами “Перверзії” Андруховича. Сам письменник постав як один із героїв. Після цієї події Дюсельдорфський драмтеатр замовив Андруховичу та іншим кільком письменникам ексклюзивні тексти для театральних постановок. Згодом, в Молодому театрі було поставлено “Московіаду”.
В 2010 році на Міжнародному театральному фестивалі “Золотий Лев” у Львові Луганським обласним академічним українським музико-драматичним театром було поставлено “Гамлета” за перекладом Андруховича.
Юрій Андрухович – це знаменитий франківський письменник, який, завдяки своєму вкладу в літературу як станіславський феномен, приніс визнання українській літературі в Європі. Його творчість затребувана, знаходиться поза часом та перекладається багатьма мовами світу.