У 40-х роках 20 ст. в Станиславові набирав популярності ансамбль “Гуцулія”. Коли фашисти покинули край, вокально-хореографічний колектив з розмахом відновив свою діяльність. Серед причетних до відродження “Гуцулії” був і балетмейстер Ярослав Чуперчук. Віртуоз гуцульського танцю 70 років віддав улюбленій роботі. З них 40 були повні сценічної діяльності, пише frankivski.info.
Молоді роки
Ярослав Чуперчук народився в Криворівні, що на Франківщині, 17 березня 1911 року. Після закінчення середньої школи вступив у танцювальну школу Василя Авраменка. Звершив навчання у 1929 році. Першою роботою став ансамбль “Дніпро”, де він був солістом. До 1931 року також танцював в театрі “Веселка”, під керівництвом Олександра Тимченка.
З 1931 року по 1933 рік проходив службу в польському війську, а тоді повернувся до “Веселки”. У 1934 році стався його дебют в кіно. Ярослав зіграв Юзефа у “Гріхах батьків”. Також була роль улана у фільмі “Улани” Варшавської кіностудії.
Через рік, Чуперчук почав свою роботу в театрі “Промінь”, а за певний час – у Тернопільському кооперативному театрі. Багато подорожував по Галичині та працював в театрах Йосипа Стадника, Івана Когутяка, Володимира Блавацького.
У 1939 році Ярослав повернувся до Станиславова та отримав роботу у місцевому театрі ім. Івана Франка. Також він зробив постановку танців до “Украденого щастя” в Київському академічному театрі Франка. Далі був танцювальний номер “Гуцулочка” для ансамблю Павла Вірського. У 1940 році Чуперчук очолив балетну групу Державного гуцульського ансамблю пісні та танцю.
У 1941 році Ярослав знявся у фільмі “Пісня про Довбуша” Івана Кавалерідзе. Він зіграв брата Олекси. На жаль, цей матеріал не зберігся. Далі були роки фашистської окупації. По її завершенні Чуперчука запросили попрацювати для Окружного театру Коломиї. Він працював хореографом. Пан Ярослав створив Гуцульський балет в межах Коломийського театру.
У 1943 році танцювальний колектив планував поїздку в Чехію. На жаль, тоді ж Чуперчук мав конфлікт з адміністрацією театру. Він не зміг поїхати за кордон, бо вступив до Коломийського куреня ОУН. За певний час, повернувся до Криворівні під псевдонімом “Вишневий”.
“Гуцульський балет”
Після трьох років життя в окупації, Чуперчук нарешті відновив свою дільність. Він отримав пропозицію від директора Українського окружного театру Коломиї – Івана Когутяка взяти під своє крило танцюристів.
“Гуцульський балет” складали: Іларій Кушніренко, Микола Остапович, Віра Особа, Петро Перегінець, Анна Отаманюк, Володимир Петрик, сестри Стрельбицькі, сестри Сікорські, Марічка та Василина Чуперчуки. Під проводом пана Ярослава, у театрі зросла кількість постановок української класики, з наголосом на національно-патріотичному звучанні. Цей акцент був відчутний як у репертуарі, так і в режисурі постановок.
Не обходилось й без конфліктів. Окупаційна влада намагалась просувати лише розважальний характер вистав. У репертуарі Коломийського театру були наступні постановки: “Циганський барон” Й. Штрауса, “Катерина” М. Аркаса, “Коренвільські дзвони” Р. Планкєтта, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, “Сорочинський ярмарок” М. Старицького, “Вій” М. Кропивницького, “Ой не ходи Грицю та й на вечорниці” М. Старицького та ін.
Балетмейстером та постановником танців був Ярослав Чуперчук. “Львівські вісті”, взимку 1943 року писали про виставу “Запорожець за Дунаєм”. Зокрема, про гру артистів, прекрасну музику, гарно поставлені мізансцени, розкішний балет Чуперчука. Пан Ярослав та пані Черкунова організовували танцювальні номери для балету із 60 осіб. Акцентували на українському стилі та бойовому настрої постановок. Глядачі винагороджували колектив довгими оплесками.
У 1947 році працював у Львові. Він зібрав 20 танцюристів, при Будинку народної творчості, та створив ансамбль “Чорногора”. З часом, його перейменували на “Галичину”. Працював для театру Заньковецької. Чуперчук ставив танці до вистави “Олекса Довбуш”. Восени 1948 році виступив у Києві. Студія документальних фільмів навіть зняла кіно про танцюристів Чуперчука. Фільм отримав назву “Карпатські візерунки”.
Переслідування
У 1949 році Ярослав Чуперчук потрапив під суд через націоналістичну дільність. Втім, ніяких розслідувань не проводилось. Хореографа просто відправили на примусові роботи в Читинську область на 6 років. Там, в місті Балей табірне начальство наказало Чуперчуку організувати ансамбль із політичних в’язнів. Ставив пан Ярослав, звичайно, українські танці та пісні.
Журі було так вражене репертуаром, що нагородило українських націоналістів та бандерівців першим місцем. Чуперчук після успішного виступу був засуджений на п’ять років. Комуністи розуміли, яке посилання має творчість хореографа. Втім, засуджені українці завдяки його праці не падали духом та продовжували вірити у своє повернення на Батьківщину.
Табірна праця була дуже важкою, особливо для дітей, яких змушували працювати на рівні з дорослими. Завдяки танцювальній та хоровій діяльності Чуперчука, маестро вдавалось на показових виступах діставати для полонених більше харчів.
Коли помер Сталін у 1953 році, в’язнів почали звільняти за амністією. У їх числі був і Ярослав Чуперчук. Втім, додому йому повертатись не дозволили. Хореографу запропонували роботу в Будинку культури Забайкальської залізниці. Там, зі своїм новим колективом він ставив гуцульські танці. Чуперчук знайшов спільну мову з місцевою молоддю та швидко підготував нову танцювальну програму.
Робота в Читі подарувала йому знайомство з майбутньою дружиною – Магдалиною Пристай. Її сім’ю було вивезено 1949 року за відмову брата священника перейти на православ’я. Через рік, у Чуперчуків народилась маленька Леся. Пан Ярослав працював в Обласному концертному бюро. За зразкову працю отримав піврічну відпустку.
Маестро без роздумів вирішив поїхати до Львова, де брав участь у танцювальному житті міста. Його ансамбль “Чорногора” було перейменовано у “Галичину”. Втім, не обійшлось без заздрісників, які доносили на митця. Вони говорили, що пан Ярослав втік з Чити та перебував у Львові без прописки. Відпустка ще не закінчилась, а хореографа під конвоєм вже відправили назад на заслання.
Постановника українського танцю звільнили у 1958 році. Тоді він повернувся до Львова.
Повернення
Після заслання, Чуперчук ще завзятіше взявся до своєї улюбленої праці. Роками відточене знання хореографії та гуцульського фольклору дозволили йому стати балетмейстером-постановником у стрічці “Олекса Довбуш” на студії Довженка. Сам він знявся у ролі веселуна. Також глядачі достойно оцінили його “Аркан” та “Коломийку”.
Наступні роки життя пан Ярослав присвятив хореографічній діяльності в ансамблі “Галичина”. Він створив такі танцювальні постановки: “Голубка”, “Пастушкові коломийки”, “Півторак”, “Добрий вечір та на добраніч”. Чуперчук та його ансамбль брали участь у фестивалях та конкурсах в Польщі, Югославії, Німеччині, Болгарії, Франції. Завдяки їм ансамбль отримав світове визнання.
У 1969 році “Галичина” була лауреатом 34 міжнародного фестивалю фольклорних колективів у Ніцці. У 1972 році була видана книжка “Голубка”. Там описувались танці з репертуару “Галичини”. Завдяки виданню відкрилась можливість поширювати український танець за межами держави.
На жаль, радянська влада закривала усі двері перед Чуперчуком. Втім, творчий дух пана Ярослава було не здолати. Він знаходив все нові можливості творити та прославляти український народний танець. Маестро виховав чимало учнів з багатьма нагородами, заслужених артистів. Чуперчук мав у своєму доробку закордонні відзнаки, втім, не був вшанований ні одним званням на рідній землі.
Помер Ярослав Чуперчук вересневим днем 2004 року, вже в поважному віці. Слава про його творчість, втім, залишиться на танцювальних сторінках історії України назавжди.