Станіславів, а згодом Івано-Франківськ впродовж своєї історії ніколи не був містом спокійним. Тут підпільно чи відверто, але діяли злочинні угруповання, банди та навіть цілі мафіозні клани. Кого тільки не збирала вулиця – рекетирів, розбійників, аферистів, контрабандистів, фальшивомонетників та багатьох інших груп. Кожна зі сфер злочинства мала неофіційних авторитетів. Про найвідоміших із них – пишемо далі на frankivski.info.
Мафіозі Ефрайм Катц і Абрахам Фріш
Однією із найбільш масштабних за розмахом у Станіславові була англійсько-єврейська мафія. Це без перебільшень була злочинна спільнота міжнародного рівня. Аферисти займалися масовими підробками банкнот. У 1905 році поліція викрила членів угруповання у Станіславові.
Головний офіс мафії був аж в столиці Великобританії. Потужною точкою для мафіозі став Львів та околиці. А згодом – Станіславів і Тернопіль. Саме купця із останнього міста вдавав із себе Ефрайм Катц. Поліція затримала злочинця у Львові. Виявилося, що він купив у одного господаря зі Станіславова худобу, заплативши фальшивими купюрами. Для цієї справи він кілька тижнів прожив у нашому місті. Та ця купівля – стала малесенькою частиною величезного злочинного ланцюга.
Завдяки інформації про Катца, правоохоронцям вдалося дістатися до більших членів угруповання. Серед них – Абрахам Фріш. Це був єврей зі Станіславова. Спершу він займався дрібними аферами, ошукуванням багачів, а згодом вибудував злочинну структуру та осів у Лондоні.
Фірш керував цілою мережею злочинців, зокрема, і на рідних краях Галичини. Найбільш прибутковою справою для мафії стало фальсифікація купюр. Банда з кожним роком збільшувала кількість замішаних людей. Нелегальний бізнес приносив їм шалені прибутки. У Лондоні в Фірша поліція знайшла заможний особняк.
«Гарний Петрусь», який грабував банки та компанії
Петро Кобилянський – так звали одного із місцевих авторитетів у злочинному світі. Він у першу чергу відомий як очільник банди зломщиків сейфів. Аферист отримав прізвиська «Кобила» та «Гарний Петрусь». Свою злочинну справу починав ще у 30-х роках в столиці Польщі.
У Станіславові бізнес вирішив продовжувати. «Гарного Петруся» знали як дуже майстерного грабіжника, він непомітно для правоохоронців, власників крамниць, банків та торговельних фірм, проникав у офіси, виламував сейфи. Діяв неабияк філігранно. Петро Кобилянському вдавалося викрадати дуже великі суми грошей. Із часом отримав неофіційний статус короля «ведмежатників», передає «Курс».
«Гарний Петрусь» стрімко прославився у колах аферистів. Його поважали за те, що був доволі щедрим до товаришів, а особливо – до панянок, обдаровуючи їх розкішними подарунками. «Кобилу» знали всі місцеві бандити й аферисти. Дізналася про Петра і поліція Станіславова. Для правоохоронців Петро Кобилянський був дуже непростою здобиччю. Він діяв дуже розумно і хитро. Після кожного великого пограбування, Петро надовго «залягав на дно». Грабував він не часто, але робив це на грошовитих об’єктах. Погубила його, напевно, жага до зайвих пригод і загравання із поліцією.
«Гарний Петрусь» вирішив діяти за цікавою тактикою. Коли знав, що за ним полює поліція, давав по місту чутки про наступне пограбування, мовляв скоро буде «наскок». Після цього серед правоохоронців і містян здіймався шум. А коли стихав – Петро тихенько робив свою справу. Проте такий метод не міг діяти постійно. Під час пограбування однієї із фірм у Станіславові поліція випередила плани афериста і затримала прямо під час того, як він зламував сейф в офісі компанії «Руш-Проме». Навесні 1933 року «Гарному Петрусю» оголосили вирок – 7 років у в’язниці.
Ігнацій Тшенсньовський – ватажок банди «андруховців»
Одна із великих каст злочинців старого Станіславова займалася грабунком житлових приміщень, крамниць, різного роду складів і торгових точок. Їх називали андруховцями. На відміну від тих же зламувачів сейфів, у цій сфері злочинці діяли великими групами. В цій справі важливою була не точність та майстерність роботи, а раптовість і груба сила.
В нашому місті у першій половині 20 століття таких угрупувань було декілька. Найбільш запеклою і небезпечною вважали банду 30-х років під керівництвом Ігнація Тшенскьовського. Це був справжній здоровань, який працював професійним «коминарем». Подейкують, що Ігнацій мав доволі цивілізовані манери, а до членів банди ставився із повагою, ніколи не «кидав» на гроші.
До угрупування андруховців входили імениті у краях аферисти і бандюгани. Серед них – Михайло Корнило, «права рука» ватажка банди. Разом із Ігнацієм він жив у будинку на околиці міста, що по формі нагадував вежу – із нього грабіжники спостерігали, чи не має «хвоста» за ними. На початку діяльності банда грабувала точки на території сучасної Надвірної та її околиць, а згодом перебралися до Станіславова. Тут за деякий час поліція їх ліквідувала.
Рибчинський і Борда – пара «касярів»
Касярі – це ті грабіжники, які чудово знають слюсарські справи, вони вважалися справжньою елітою серед угрупувань. Одні із найвідоміших у місті були Владислав Рибчинський та Антон Борда. Діяли злочинці у Станіславові, Калуші, а деякий час – навіть у Празі та Відні.
Працювали обоє «наскоками». Проживаючи у Калуші, заїжджали в Станіславів на автівці, за кілька хвилин викрадали сейфи і тікали з міста. Найбільш масштабна здобич касярів – фабрика шкіри. Після цього випадку поліція ретельно вивчила методи роботи пари. Піймати Рибчинського вдалося під час пограбування пивоварні. Правоохоронці заскочили злочинців на гарячому, а під час погоні поранили одного із них у ногу.
Борда зміг втекти в інше місто. Проте від правосуддя не довго він ховався. Якось аферист задумав пограбування кооперативи у Калуші. Там його чекали не поліцейські, а небайдужі місцеві мешканці. Вони упіймали Антона, закидавши при тому камінням. Цю та інші історії злочинного світу Станіславова зібрав із архівних документів письменник Юрій Винничук, пише «Збруч».
Андрій Гоголь – майстер ножів
Цей злочинець-авантюрист отримав від місцевої преси прізвисько, якому позаздрять чимало представників бандитського світу. Майстер ножів був ватажком цілої банди, котра спеціалізувалася на грабунках. Характеризувалося угрупування доволі жорстокими методами. Але кривавими їх вважали не так до містян і поліції, як до інших бандитів.
Сталося так, що Адрій Гоголь мав розбіжності із місцевим королем кишенькових крадіїв – Рудольфом Есфером. Майстер ножів жорстоко побив його, аж до каліцтва. Банда Гоголя довго переховувалася від правоохоронців, здебільшого – в лісах. На початку 30-х років ватажка впіймали у будинку якоїсь з коханок.
Родина Шарферів – відомі у місті «пасери»
Пасерами називали тих, хто займався продажом, перекупкою крадених речей, фальсифікуванням та контрабандою. В Станіславові з таким працювала родина Шарферів. Зокрема, стара Наталія, котра керувала купівлею краденого, молода Жанетта, яку знали як привітну і симпатичну дівчину та Ісак – зовсім юний учень місцевої гімназії.
Така сім’я на перший погляд не могла викликати ніяких підозр. Поліція тривалий час намагалася знайти хоч якісь зачіпки і вийти на Шарферів у пошуках краденого. Та через співпрацю із вищезгаданими андруховцями бізнес родини накрився. У результаті, поліція виявила, що сім’я займалася також і фальсифікуванням монет. Для цього родина облаштувала цілу майстерню.
Тадеуш Йоняк – звабливий аферист
Про таких персонажів знімають чимало кінострічок. Такий герой жив і робив свої брудні справи і в Станіславові початку 20 століття. Його звали Тадеуш Йоняк. Основний вид діяльності цього молодого чоловіка – це дрібні крадіжки та афери. Він отримував інформацію про домівки та їхніх власників зазвичай від служниць. Саме симпатичний зовнішній вигляд і добрі манери діяли аферисту на руку.
Тадеуш зваблював молодих дівчат, зізнався у почуттях. А потім – використовував у корисний цілях. Так, завдяки отриманій інформації від служниць, проникав у будівлі, знав що і як там розташоване. До прикладу, місцева преса писала про випадок із Ганною Сенчук. Цю дівчину-служницю Тадеуш теж обдурив. Він проник у будівлю її працедавця. Із помешкання місцевого магната Карла Готфріда хлопець зумів викрасти велику суму грошей. Однак саме цей випадок для нього закінчився невдачею. Не зрозуміло для чого, але Тадеуш захопив із собою в’язку ключів – вони і вивели поліцію на злочинця.
Кройслер – ватажок «вагонної» банди
Преса Станіславова на початку 20 століття писала про місцеву мафію, яка займалася викраденням продовольства і товарів із вагонів потягів. Угрупування не мало масштабного розмаху по цілому регіоні, але діяло дуже ефективно. «Вагонна» банда завдала великих збитків місцевому управління залізниці.
Очолював угрупування чоловік на ім’я Кройслер. Він чудово знав як, де та коли діяти, адже сам був колишнім службовцем залізниці та станції у селі Хриплин, що неподалік Станіславова. Зусиллями голови банди та його підопічних, із вагонів поїздів упродовж кількох років викрадали твори різного роду і вартості. Про злочинців писало місцеве видання «Кур’єр Станіславський». Що сталося із ними після 1900 року – невідомо.
Беріш Штайнгорн – колишній військовий, що грабував заможних
Ще одна банда, яка діяла у Станіславові на початку 20 століття складалася із колишніх солдатів. Вона характеризувалася тим, що грабувала багатих мешканців міста. Викрадали переважно коштовності, цінні речі.
Головував у цьому угрупованні ватажок на ім’я Беріш Штайнгор. Він був справжнім військовим, служив у 24 полку піхоти. За званням – рядовий. Якось надмірною жорстокістю чи масштабними грабунками по всьому окрузі банда так і не відмітилася.
Фабіан Льовер – фінансовий аферист
Спеціалізація, якою займався наступний злочинець, доволі незвична, але дуже прибуткова і конкретна. Місцевий купець Фабіан Льовер налагодив у Станіславові процес фальсифікованих банкрутств мешканців міста. Начебто заборговані гроші людей аферист, звісно, присвоював собі.
До спільного злочинного бізнесу Льовер залучив здебільшого свою родину – тестя, дружину та її брата. А також – декількох жителів Станіславова і міста Надвірної. Тогочасна преса передає, що справа фінансових аферистів накрилася на початку 1910 року.
Адольф Сефірман – підозрілий сутенер
У ті роки в Станіславові своєрідну славу здобула вулиця Зосиної Волі (у наш час – Коновальця). Там розташовувалися борделі, мешкали і діяли повії. Місцева преса наприкінці 1909 року писала про дивний випадок, що трапився у закладі Давида Шрагера. Цей чоловік володів борделем за адресою Зосина Воля, 113.
До закладу якось завітав чоловік на ім’я Адольф Сефірман. Він захотів провести вечір із повією на ім’я Пауліна. За 10 німецьких марок чоловік запропонував їй втекти із ним. Пан Шрагер доповів поліції про дивну поведінку цього гостя, а головне – сліди крові на грошах. Коли правоохоронці затримали Сефірмана, той розгубливо намагався виправдовуватися. Обшукавши автомобіль, жандарми знайшли чимало грошей. Однак найбільшого здивування викликали 25 відрізаних жіночих кіс. Точних відповідей на те, чим саме займався цей підозрілий чоловік немає.
Герш Гріндлінгер – власник кнайпи, що стала осередком аферистів
Різноманітні злочинці, аферисти й бандюгани Станіславова мали свої місця збору й спілкування. Таким був шинок «Гайдамаки». Так називали пана Герша Гріндлінгера. Свій заклад він побудував так, що увійти і вийти з нього можна було чудернацькими способами. Він мав кілька дверей по боках і в задній частині кнайпи. Все для того, аби під час полювання відвідувачі втікали від поліцейських. Злодії і аферисти сформували свій «клуб жебраків». Там влаштовували гуляння із повіями. У касу для гучних забав щомісяця платили певний внесок.
Часом у закладі траплялися бійки між бандами. Причинами ставали поділи впливу, грабунків та звичайні суперечки. Коли доходило до кривавих речей, значить на це давав дозвіл так званий злодійський суд. Це означало, що хтось із банди «здавав» чи “настукував” на товариша до суду чи в поліцію.
Владислав Домарчук – грабіжник з арсеналом зброї
Такий випадок розбірок з-поміж членами бандитських угрупувань і трапився між Владиславом Домарчуком і Маєром Гербером. Домарчук був грабіжником, зламував сейфи, обкрадав крамниці і фірми. Він товаришував із Петром Кобилянським. Саме «Гарний Петрусь» навів його на те, що Маєр Гербер може «сипати» на них поліцейським.
Конфлікт між бандюгами міг і не розпочатися, якби Маєр за гроші забрав свої покази у поліції, але той відмовився. Після його Домарчук вирішив діяти жорстко. Він отримав схвалення від злодійського суду, щоб силою змусити Маєра до дій. Зустрівшись на вулиці, Домарчук із пістолетом у руках вимагав грошей та погрожував за здачу в поліцію. Маєр вирішив утікати – Домарчук вистрілив.
Куля потрапила в ногу, а Домарчук зверху гамселив якоюсь залізякою. Маєр вижив, хоч і втратив свідомість. 200 золотих монет із кишені зникли. Поліція знайшла Домарчука. Виявилося, ще цей злочинець володів цілим складом зброї.
«Зецери», «копетярі», «кантовники» та інші злочинці із Бельведеру
Із вищезгаданих аферистів, бандюганів, розбійників і мафіозі постає картина кримінального світу міста. Станіславів у цьому плані недалеко відставав від великих міст тодішньої імперії Габсбургів. Кримінальний світ поселювався переважно у якихось убогих завулках кам’янистих доріг. Справжнім осередком злочинного світу міста став район Бельведер. Це вулиці із переважно малоповерховою забудовою. Більшістю закладів там володіли представники єврейської спільноти.
На Бельведері розміщувалися численні кнайпи, крамниці із випивкою та навіть борделі. Ввечері вулицями можна було зустріти повій, а в барах – натрапити на аферистів і розбишак. У наш час вулиця Бельведерська прийшла до ладу, однак тоді – це був справжній осередок бандитизму у самісінькому центрі міста Станіславова.
На Бельведері кого тільки не зустрінеш із банд. Тут і вищезгадані касярі та пасери. Були ті, кого зараз називають наперсниками – кантовники. Копетярі – аферисти, що працювали із фальшивими конвертами й паперами. Зецери – ті, хто знаходив і збував несправжнє золото. Шопенфельдери – грабіжники дрібних магазинів і торгових точок. А також потокарі та різноманітні дрібні банди, що займалися фальсифікаціями, крадіжками, виламуванням і перепродажем.