Прикарпатці — надзвичайно талановитий та працьовитий народ. Вони вміють працювати, але й відпочивати теж не цураються, пише сайт frankivski.info. А ще вони свято бережуть віковічні традиції своїх предків. Всі ці чинники спричинили появу одного з найяскравіших фестивалів Івано-Франківщини – “Татарівська ватра”.
Язичницькі традиції та їх сучасна інтерпретація
Наші древні предки свято вірили у священну дію вогню. За допомогою вогню можна було відігнати не тільки диких звірів, але й найстрашніших злих духів. Це все легко пояснюється зараз нами, просунутими та досвідченими пращурами, але тоді, коли ще люди не розуміли найбуденніших причинно-наслідкових речей, коли ти в пітьмі чуєш щось незвичне, однозначно — це злі духи. Тому світло допомагало розвіяти ці уявлення, а отже вогонь захищав. Так і з’явилося вірування в чудодійну силу ватри. Вогонь був скрізь: у вишивках. червоний колір та схематичне його зображення, в обрядах, коли треба переступити через вогонь для очищення, у буденних справах, його не гасили гуцули ніколи.
З приходом християнства мудрі предки просто “синхронізували” попередні знання з сучасною вірою, і перенесли їх до нових обрядів. Так на свято Трійці і до сьогодні прикрашають будинки та обійстя зеленими гілочками, а раніше в цей час починалося свято Русалій, і таким чином захищали домівки від русалок. Свято Купайла перевтілилось у християнське свято Івана. Його іноді й зараз називають Іваном Купалом.
Щоб задобрити духів та зігріти предків, що відійшли, на початку травня предки-язичники розпалювали великі вогнища. Предки-християни не покинули цей звичай, однак присвятили його Юрію Змієборцю. І таким чином традиція була збережена.
Початок Татарівських святкувань
Татарів не став виключенням. Тут, як і в багатьох інших регіонах Прикарпаття, місцеві юнаки збирались 5 травня в переддень свята Юрія для розпалювання вогнища. Традиційно це робилось в урочищі Вентерівка. Зазвичай хлопчаки старались на славу, тому вогнище було величезним, а стовп диму виднівся високо над горами. Проте на сполох ніхто не бив, оскільки знали, що то Юрія відзначають.
Так тривало щороку, але у 2013 році з ініціативи керівниці «Фонд розвитку територіальної громади с. Татарів» Наталії Кульчицької та ініціативної групи з місцевих мешканців був організований локальний захід для жителів Татарова. Традиційно палили ватру та розважались біля неї. Локацію не змінювали, все відбувалось в тому самому урочищі Вентерівка.
Через три роки в 2016 році Татарівська сільська рада ініціювала проведення першого офіційного фольклорно-етнографічного фестивалю “Юріївська ватра”. Заручившись підтримкою місцевих підприємців 5 травня було проведено масове і масштабне дійство у Татарові. На фестиваль були запрошені місцеві митці, співаки та фольклорні колективи. Окрасою програми став виступ уже відомого на той час Петра Сказківа та його гурту “Петрос”. Програма першого фестивалю була доволі насиченою: різноманітні ігри та конкурси, майстер-класи, виставки та ярмарки, ну і звичайно величезна ватра. Локацію цього разу змінили, оскільки попереднє місце виявилось замалим для масштабу свята. Тому його провели в центрі села біля Будинку культури.
Продовження фестивалю
Наступного року свято було перейменовано на сучасну назву “Татарівська ватра”. Також знаково, що саме у 2017 році фестиваль вийшов за рамки місцевого і став всеукраїнським і ще більш масштабним. Крім назви організатори змінили й дату проведення її змістили на 10 червня.
Свято стало традиційним не тільки для місцевих, а й для багатьох гостей Прикарпаття, які щороку стали його відвідувати. З кожним наступним проведенням фестиваль набирав обертів за кількістю відвідувачів та артистів. Стало неабиякою можливістю проявити себе молодим ще не дуже відомим виконавцям на вже відомій сцені, та і рівень зіркових виконавців щороку зростав.
Фестиваль став щорічним. Перший раз завадила його проведенню у 2020 році епідемія COVID-19, вдруге — початок повномасштабного вторгнення московитів у 2022 році. Проте всі з нетерпінням очікують кожен рік про відновлення такого веселого, цікавого і вже традиційного фестивалю Прикарпаття “Татарівська ватра”.