Добре бути потрібним письменником, коли тебе знають, поважають, а нові твори читають залюбки. От тільки дорогу до популярності ще треба собі прокласти. Нема таких видань чи інтернет-ресурсів, які б підтримували та просували нових авторів. Саме тому, було започатковано літературний фестиваль “Прописи”, аби дати дорогу молодим та підтримати їх письменницьку діяльність. Про фестиваль – у статті на frankivski.info.
Мета фестивалю
“Прописи” створювався заради популяризації молодих авторів, які досі не змогли видати свою першу книжку. Він був вперше проведений у вересні 2021 в Івано-Франківську. Дійство кожного року планували проводити в різних містах, бо позиціювалось воно як мандрівне.
Фестиваль покликаний допомагати молодим письменникам не лише порадою від українських майстрів слова, але й рекомендаціями як краще пробитись на книжковий ринок. Український ПЕН, котрі організовували “Прописи”, вважав, що це далеко не другорядна проблема і її обов’язково потрібно вирішувати.
ПЕН в Україні довгий час був закритою організацією, а тепер відкритий та готовий надати поміч для всіх охочих творити та розвиватись у написанні власних творів. 2021 для участі у фестивалі обрали десять авторів із шістдесяти. Охочі випробувати себе присилали уривки з творів для літературного конкурсу. Всі фрагменти та бібліографія публікувались в соціальних мережах та інтернет-виданнях.
Від організаторів
Остап Сливинський, котрий був куратором Літературного фестивалю-воркшопу “Прописи”, перекладачем та поетом, віцепрезидентом Українського ПЕНу, розповідав, що на фестивалі намагались створити таку атмосферу, аби всі почувались на одному рівні.
Його спостереженням було те, що в Україні нема видань, котрі б просували молодих письменників. Інтернет та друкованих видань, на жаль, недостатньо, щоб там могли друкуватись невідомі поки ще автори в надії, що їх помітять редактори чи видавництва. Також, організатори “Прописів” прагнули об’єднати покоління. Щоб відомі майстри слова, котрі були спікерами на фестивалі, та юні учасники фестивалю почувались на одному щаблі.
Сучасна програма навчання авторів-початківців є дуже насиченою та різноплановою. Також, ставить акценти та тому, чого не вистачає українській літературі. Пан Сливинський розповідав, що зараз в Україні не вистачає саме адекватної, фахової критики. Тому, однією з цілей фестивалю була можливість надати таку молодим письменникам. У ПЕН вчать як її писати та адекватно на неї реагувати.
Остап Сливиньский розповідав, що не раз чув, що в нас в державі не розвинута жанрова література, великі романи, не знімають якісне кіно, нема хорошої сценаристики, драматургії та критики. Та сам він противник таких тверджень, адже бачить, що в останні роки стрімко набирає оборотів українське кіно та сценаристика, покращується драматургія.
Ще одна майстриня слова, членкиня правління ПЕН Україна, письменниця Денисенко Лариса розповідала, що організація “Прописів”ставила собі за мету донести, що гарно володіти словом, бути совісними, думати про свою аудиторію та розвивати власний талант – важливо, щоб увійти у спільноту. Хочеться, щоб молоді автори знали, що тут їх підтримають і словом, і ділом. Відомі та менш знамениті автори готові ділитись досвідом та розповісти про свій шлях. Молоді автори повинні володіти інформацією як будувати власний творчий шлях, кар’єру, на що звертати увагу при підписанні договорів, знати свої авторські права.
Цінні поради
Щодо фестивалю, то пані Лариса відмічала, що розмовляти та працювати із десятьма авторами було легше, ніж і з великими групами в літературних школах, де на урок могло прийти вчитись писати до сотні осіб. Молодим письменникам Денисенко радила брати участь в якомога більшій кількості конкурсів та не падати духом у разі поразки.
Ще однією корисною порадою для молодих авторів від пані Лариси є ведення відоблогів з читання власних творів. У різноманітті соціальних мереж та їх безмежних можливостях про себе легко можна заявити. Серед різних платформ та блогів кожен може знайти щось до душі. Навіть створення сайту, щоб ділитись власними творами – великий крок вперед.
За словами пані Денисенко, важливо – не зневіритись у власних силах. Про себе можна думати я про дуже талановиту особистість, але коли ти залишаєшся непоміченим, – це ранить та відбиває бажання творити. Головне – не зламатись, хоч це й один з етапів становлення особистості. Молодим авторам треба не боятись виходити на більші майданчики та заявляти про себе. Коли хочеться писати, потрібно це робити.
Пані Лариса стверджує, що більше уваги привертають, звичайно, твори відомих людей. Тому, якщо автор бере участь, наприклад, в боротьбі із незаконною забудовою, є захисником тварин чи борцем за екологію, його, безумовно, помітять швидше. Такий принцип діє по всьому світу. Тому, якщо людина займається корисною справою та її пізнають на вулицях, хоч вона новачок в літературі, не варто вішати носа та проявляти себе і як майстер слова.
Фестиваль зі середини
Пан Сливинський розповідав, що для фестивалю обрали саме Франківськ, а не Львів чи Київ, бо тут не проводилось великих книжкових подій по типу “Книжкового арсеналу” чи “Книжкового форуму”. Організація прагнула наповнити місто чимось зі сенсом. Це був виклик, бо ПЕН спробував поєднати кілька форматів. Тут і літературна резиденція, і місце для проживання учасників, де вони спілкувалися між собою та зі своїми наставниками-письменниками. Також, тут і творча майстерня, воркшоп, фестиваль, публічна та абсолютно безплатна подія.
Програма, за якою на фестивалі навчали молодих авторів була дуже насиченою та різноплановою. Крім того, куратори акцентували на тому, що бракує сучасній українській літературі.
Серед десяти щасливчиків була і Кравченко Аріана. Вона вже була залучена до одного проєкту та мала достатньо публікацій. Не вірила, що пройде конкурс. Дуже хвилювалась, адже мала можливість побувати серед таких знаменитостей як Прохасько Тарас, Сливинський Остап, творчість яких любила. Аріана розповідала, що це неймовірний досвід – бути на одній сцені та одному рівні, мати можливість відкрито спілкуватись з такими знаними митцями слова.
Ще одна учасниця – Ленартович Софія зі Львова також не чекала, що потрапить в десятку щасливчиків. На фестивалі її куратором був Прохасько Тарас. Хоч Софія і вчилась на архітектора, порівнювала написання творів з архітектурою, де слова, ніби будівельний матеріал. Їй сподобалось кураторство пана Прохаська та його, часом, архітектурне мислення.
Не обійшовся фестиваль без відеозвернення від Президента ПЕНу Андрія куркова. Він закликав молодих авторів уважно спостерігати за навколишнім світом. Зважати на звуки, деталі, форми предметів. Слухати слова, речення, фрази, банальності та кліше. Все це в комплексі перетворюється автором на папері в текст. Письменник не може бути ізольованим від світу, жити наче в закритій вежі. Потрібно бути відкритим до світу.
Ілларіон Павлюк про “Прописи”
Ілларіон Павлюк був одним із лекторів та наставників для молодих авторів. Такий досвід роботи на форкшопі для нього перший. Обговорював з молоддю головного героя з дитячої книжки, який хотів зрозуміти чи любить його мама. Також, зізнавався молодим авторам, що не міг завершити власну книгу через велику кількість можливих фіналів. Дуже тішився можливості взяти участь у фестивалі, бо аудиторія була зацікавленою та максимально включеною в процес.
Щодо важливості подібних фестивалів, розповідав, що літературний ринок України, наразі, є недостатньо розвинутим. Навіть ті автори, книжки яких розлітаються тиражами, наче пиріжки, не можуть жити, лише пишучи книги. В нашій державі бути письменником, швидше, – хобі, а не основне заняття.
Пан Павлюк стверджував, що змінити ситуацію можна лише, якщо читання буде модним, у тренді. Крім того, видаватись треба, справді, багато, аби кожен читач міг вибрати собі твори до душі.
На питання, що бракує українському літературному ринку, відповів, що белетристики. Людям бракує легкого чтива, паперової книжки в потяг. Це – вхід до читання для багатьох людей. Після такого читання, наситившись, людина може почати шукати щось складніше.
Порівнюючи наш й американський, де є найпотужніший літературний ринок, можна побачити, що там паперові книги зіграли свою роль. Сучасний американський літературний ринок повний різних жанрів у різноманітних проявах. Пан Ілларіон стверджував, що ми пожинаємо наслідки совєцкого виховання, де книги були чимось для еліти. Книги важко було дістати, тому багато простого люду викреслювало читання зі свого життя. А, так звана, еліта, частіше тримала ці книги просто як пилозбірники.
Дешеві книжки зневажались та були чимось не гідним для читання. Пан Ілларіон стверджував, що літературний ринок має сприйматись як єдиний організм, де кожен орган важливий. Саме тому, такі фестивалі як “Прописи” мають неабияке значення. Читання необхідне всім. Навіть лікарі стверджують, що воно відновлює роботу мозку. Щоб привчити дитину читати, треба, щоб батьки читали, інакше її ніяк не заженеш до цього діла.
Підсумком для молодих авторів на “Прописах” став альманах із їх текстами. Організатори фестивалю доклали зусиль, аби це стало візитівкою для учасників. Надіємось, що подібних фестивалів у Франківську буде більше та на регулярній основі. “Прописи” дали зрозуміти, що авторам-початківцям необхідна така ініціатива, аби бути впевненими, що вони йдуть правильною дорогою, де їх підтримають і словом, і ділом.