Любомир Мельник розповідає, що 40 років був ніким. Він став відомим уже у поважному віці – після 60-ти. Чоловік встановив два світові рекорди та є найшвидшим піаністом світу, але його музику не визнає класичний світ. Подробиці розповідають “Frankivski.info” з посиланням на “УП.Життя“.
Тепер йому аплодують вщент заповнені зали. Але шлях до цього був тривалим та важким.
Любомир народився у родині українців, які емігрували до Канади.Його батько родом з Коломиї, а мати – зі Львова. Першою мовою для нього стала українська. Вона не є схожою на ту, яку ми звикли чути: діаспорянська говірка з особливим акцентом.
Коли хлопчикові виповнилось три роки, він полюбив фортепіано. Любомир лагідно називає його п’яно.
Його великою опорою стала мати. Пан Любомир розповів, що вона завжди підтримувала його навіть тоді, коли ніхто не хотів слухати цю музику. В їхньому домі було фортепіано, а тітка з мамою дуже любили співати. Своє дитинство він пригадує з особливим трепетом і теплом та дякує за нього Господу.
Коли Любомир виріс, то почав їздити на приватні заняття до консерваторії. Здобував освіту у коледжі святого Павла у Кінґстонському університеті. Після завершення навчання переїхав в Париж. Там розпочав творчу діяльність. Це місто йому видалось надзвичайно комфортним і чоловік прожив тут два роки.
Його музика називається “continuous music”, що у перекладі означає “безперервна”. Він заснував унікальну техніку, що базується на швидких нотах й складних послідовностях. Вони гармонійно утворюють “звукове полотно”, де не можна виділити конкретну ноту. На її створення його надихнула відома танцівниця – Керолін Карлсон. Вони разом працювали у Паризькій опері. Її рухи асоціювались йому зі швидкістю, яка перевершує плинність часу. Такий філософський погляд Любомир Мельник проніс через усе життя. Він має власне бачення світу та часу.
Чоловік розповідає, що цю музику технічно грати легко, але потрібно перейти межу та гармонійно поєднати себе зі звуком, власною душею й піаніно. Вони працюють в єдності. Піаніст зазначив, що з одного боку, її шалено легко грати, а з іншого – неможливо.
Він був упевнений, що світ буде щасливим це чути, але прийшлось доносити власну творчість впродовж тривалого часу.
Після двох років роботи піаніст йде з Паризької опери й розпочинає шукати свою долю та презентувати власну творчість. Пан Любомир розповідає, що тоді взагалі не мав грошей і не було, що їсти. Він мешкав на горішньому поверсі будинку, де було фортепіано, але не було достатньо коштів на харчування.
У 1985 році у Швеції піаніст встановив два світові рекорди. Він зіграв найбільшу кількість нот за годину гри та став найшвидшим піаністом світу. Чоловік повертається до Канади, їздить Німеччиною, США, іншими країнами. Робить все, щоб презентувати власну унікальну техніку, але популярним не стає.
Зізнається, що 40 років жив збоку музичного світу. Всі ці роки залишався вірним покликанню серця, але майже не давав концертів. Піаніст зауважує, що вже пройшов той період, де мріяв про славу. Підсумовує, що якби класичний світ полюбив й сприйняв його музику, то не став би тією людиною, яка є зараз.
Основною метою концертів називає задоволення, бо люди мають високо оцінювати музику, а не саму особистість. Розповідає, що для слухачів його не існує. Є лише звучання, яке вони відчувають, слухають, насолоджуються.
В Україні Любомир Мельник встиг записати спільну композицію з Христиною Соловій.
Музика піаніста нагадує краплі дощу: вони не мають чіткої системи й падають звідусіль. Все покривається хаотичністю і синтезується гармонія. Піаніст визнає, що його музика має різноманітні характери: дощ, хвилі, море. Кожен шукає те, що найбільше хотів би зустріти, відчути й прожити.