Майбутній скульптор народився 11 жовтня 1883 року в селі Долина Тлумацького району (Івано-Франківської області). В 16 років хлопець поїхав навчатися у промислово-художній школі міста Закопаного, яке тоді належало до Західної Галичини (зараз Польща), яку закінчив з відзнакою. У 1905 році він повернувся додому, на Східну Галичину, і влаштувався на роботу до Станіславівської фірми, де займався оздобленням фасадів міських кам’яниць. Саме Михайло Бринський є автором химер-атлантів, які прикрашають будинок з химерами на вулиці Шевченка (тогочасну Першу українську гімназію) – пише frankivski.info.
Михайло Бринський в театрі Садовського
У родині Бринських збереглась цікава історія: в 1906 році Михайло з друзями відпочивали в одному з шинків Станіславова та почали співати. Виявляється, в тому ж шинку саме в той момент вечеряв колектив театру Садовського. Директора театру настільки вразив голос Бринського (він співав рідкісним тенором), що запросив Михайла приєднатися до його трупи. Бринський, не вагаючись, погодився, і кілька років працював актором та декоратором сцени театру Миколи Садовського.
Завершення театральної кар’єри Бринського було таким же раптовим, як і його початок: якось він відмовився прийти на репетицію і навіть грубими словами обізвав Садовського. Після цього випадку Михайло повернувся до занять скульптурою.
Перший успіх скульптора
Згодом Михайло поїхав навчатися у Вищу художньо-промислову школу при Академії мистецтв у Відні, де на нього чекало перше визнання у мистецькому світі. Його вчителем був відомий у той час Артур Штрассер. Якось він запропонував Михайлу зробити скульптуру на могилу вуличних робітників, які були розстріляні під час вуличних демонстрацій. Цей надгробний пам’ятник приніс перше визнання молодому Бринському.
Служба в УГА та виготовлення військових відзнак
Однак творча кар’єра Бринського переривається через початок Першої світової війни. Скульптора мобілізують до австрійського війська, і він їде на Галичину. Скоро він стає добровольцем УГА і служить телеграфістом при штабі Д. Вітовського. Невдовзі Державний секретаріат військових справ ЗУНР відкликає Михайла та доручає виготовляти проєкти військових відзнак.
Відомо, що Бринський створив як мінімум 8 таких відзнак, однак їх не встигли запровадити. Виконані проєкти відзнак Михайло передав у Національний музей у Львові у 1929 році, де вони зберігалися до 1952 року, а потім були знищені радянськими окупантами разом з іншими ідеологічно шкідливими речами: одностроями, прапорами, портретами воєначальників тощо. З мистецької точки зору ці нагороди були дуже цікаві.
В 1919 Бринським був виготовлений надгробний пам’ятник Д. Вітовському. За радянських часів скульптура простояла у сховках франківського краєзнавчого музею як бюст невідомого австрійського військового.
У 1980-х роках в рідному селі Михайла Бринського відкрили його музей, тож цей бюст, а також інші роботи скульптора переїхали в Долину. В часи незалежної України, коли у відкритому доступі з’явилися зображення діячів ЗУНР з’ясувалося, що ця скульптура – погруддя Д. Вітовського – військового міністра ЗУНР.
Творча діяльність в Чехословаччині
Після закінчення війни Бринський залишається в Чехословаччині та до 1926 року навчається у Празькій академії образотворчих мистецтв, де здобуває звання академічного скульптора. Під час навчання він працює над створенням пам’ятника для загиблих стрільців УГА та УСС, похованих у місті Німецьке Яблонне. Це величезний монумент, в центрі якого розміщений кобзар з бандурою. Над його головою вирізьблено тризуб та цитата Тараса Шевченка, з боків були бойові хрести УГА та УСС.
Ще одним відомим твором скульптора став пам’ятник Миколі Шемердяку, студенту Гірничої академії. Хлопець заробляв на навчання шахтарською працею, однак важкі умови життя підірвали його здоров’я. 22-річний юнак помер від туберкульозу. Друзі з академії зібрали гроші хлопцеві на пам’ятник. Бринський товаришував раніше з загиблим галичанином і зробив для його надгробка скульптуру у вигляді юнака, що впав на скелю перед розгорнутою книгою, не випускаючи з рук молотка…
Михайло Бринський працював в Австрії та Чехословаччині.
Скульптура Леніна
Ще одна важлива випадкова зустріч трапилася з Бринським у 1916 році у віденському клубі “Родина”. За одним зі столиків там сидів якийсь чоловік з Росії та розмовляв із місцевими робітниками. Бринського як знавця російської мови запросили до компанії… Як виявилося, з робітниками спілкувався Володимир Ульянов. Протягом цієї випадкової зустрічі Бринський створив ескіз до портрета Леніна.
За цим ескізом у 1924 році Бринський першим в Західній Європі зліпив погруддя Леніна. Скульптура отримала назву “Ленін-учитель”.
Участь в конкурсі на проєкт пам’ятника Шевченку та Франку
У 1930 році Бринський здійснив ще одну спробу здобути визнання на батьківщині та став учасником Всеєвропейського конкурсу, в якому потрібно було зробити в тогочасній столиці – місті Харкові – проєкт пам’ятника Тарасу Шевченку. При консульстві п’яти держав було відкрито приймальні, куди іноземні громадяни могли надіслати свої роботи. Більше сотні іноземців вирішили брати участь в конкурсі. Їх роботи оцінювались та відсіювались протягом трьох років. За цей період відбулось фактично три конкурси. Першу премію на першому конкурсі, який відбувся в 1931 році, не присудили нікому, друга премія дісталась Михайлу Бринському. Його проєкт навіть отримав схвальний коментар Миколи Скрипника, тогочасного народного комісара освіти УРСР. Але з часом проєкт Бринського відсіяли.
У трагічному 1933 році було оголошено переможця – московитина Матвія Манізера. Проєкт переможця справді вражав – він був дуже схожий на роботу Бринського – та ж головна ідея, однакові декілька деталей.
В той самий час Бринський брав участь у конкурсі на проєкт пам’ятника Івану Франку, і, звичайно ж, комісія обрала переможцем іншого скульптора – Сергія Литвиненка. Варто зазначити, що шевченкіана та франкіана складають значну частину творчого доробку відомого франківчанина. Також він працював у галузі станкової та монументальної скульптури, скульптури малих форм та таких напрямках як сецесія, неокласицизм та модерн. Важливо, що робити скульптора збереглися, вони розміщені в музеях та приватних збірках в Україні, а також вони прикрашають галереї та музеї Чехії та Словаччини.
В період Другої світової війни протягом деякого часу Бринський був ув’язненим у гітлерівському концтаборі. Коли війна закінчилася, хотів повернутися додому, в радянську Україну. Як засіб використовував випадкову зустріч з Ульяновим та виготовлене погруддя “Леніна-учителя”. Але дозволу не отримав. Радянська влада не могла змиритися з тим, що автором скульптури “вождя пролетаріату” є колишній вояк УГА, емігрант та автор багатьох “націоналістичних” робіт.
Трагічна загибель
Михайло Бринський помер у 1957 році. Родині Бринських досі не відомі справжні обставини його смерті. Згідно з офіційною версією, він травмувався, впавши зі сходів. Але чеські друзі стверджують, що його збила невідома автівка, яка зникла з місця події. Його раптову смерть пов’язували з діяльністю радянських спецслужб, оскільки найближчим часом планувалося повернення Бринського на батьківщину. Тож вони й не могли допустити, щоб “ворог народу” повернувся в УРСР.