Через стрімкі процеси глобалізації та технологізації цілком закономірно, що культурній сфері приділяється все менше уваги. На неї також впливає й масовий відтік селян до міст. Втім, роль культури у самоідентифікуванні етнічних груп є дуже важливою. Через скорочення кількості народного мистецтва у традиційному середовищі почали з’являтись перші фольклорні колективи, а згодом – етнофестивалі. В Україні перший фестиваль було проведено у 1991 році. Він називався “Берегиня”, пише frankivski.info. На Франківщині також є свій топ популярних етнофестивалів. Про “Крайку”, “Родослав”, “Татарівську ватру” та “Гуцульську бринзу” – далі.
“Крайка”
Фестиваль проводився з метою демонстрації української етномоди. Свої шедеври у 2020 році демонстрували прикарпатські дизайнери, які працювали із вишивкою та старовинними техніками пошиття одягу. Через ковідні обмеження проєкт відбувався в онлайн-режимі. Планування заходу та пошук ідеї були досить складними, але втілити його вдалось всього за два тижні.
Керівник проєкту Наталія Бартків ділилась, що до нестандартно формату ставились так само серйозно як і до класичної події. В етнофестивалі брали участь дизайнери та студенти університету ім. Василя Стефаника. Серед них були: Оксана Бейлах, Повшик Світлана, Darlen, Gaptuvalnya та ін. Це були митці, які раніше вже брали участь у фестивалі. Втім, за словами пані Бартків, через карантин дехто від етнопоказу відмовився.
Після завершення проєкту, організатори залишились дуже задоволені онлайн-форматом. За їх словами, до нього вдалось підготуватись на дуже високому рівні, а візуальна картинка вражала. Етнофестиваль був створений з метою підтримати прикарпатських та українських дизайнерів, які працюють з вишивкою та традиційними способами пошиття одягу.
Онлайн-формат виявився ефективнішим у залучанні публіки. У 2019 році етнопоказ відвідало тисячу людей.
“Родослав”
У 2019 році на честь 100 років Соборності України в Івано-Франківську проходив шостий міжнародний фольклорний фестиваль “Родослав”. Ідея заходу втілилась завдяки всеукраїнській асоціації та об’єднанню товариств етнографічних регіонів держави. Метою заходу є відновлення звичаїв та обрядів Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Покуття, Опілля, Буковини та ін.
“Родослав” популяризує українські традиції та народну творчість, які втілюють фольклорні колективи, виконавці та митці. Дійство проходило один раз на два роки. У програмі фестивалю є різноманітні розваги та етнографічні виставки, демонстрація українського кіно, виступи музичних колективів.
Серед учасників “Родослава” були: колектив “Артсцена” зі Словаччини, фольклорний колектив пісні й танцю з Румунії, ансамбль пісні й танцю “Карпати” з Польщі, вокальний ансамбль “Ліптаки” зі Закарпаття, фольклорний колектив “Кучурівські барви” із Чернівецької області та інші гості з українських регіонів.
“Татарівська ватра”
У 2021 році в Татарові, що на Франківщині проходило гучне гуцульське свято “Татарівська ватра”. Етнографічний фестиваль щорічно збирав чимало любителів української культури, гуцульської кухні, патріотів, народних артистів та музикантів. Все заради того, або популяризувати культуру Гуцульщини, розповісти про старовинні ремесла Прикарпаття.
До проведення свята долучилась також компанія “АТБ”, яка активно підтримує подібні мистецькі заходи у фінансовому плані. “Татарівська ватра” у 2021 році проводилась уже вп’яте на честь 370 років села Татарова. Вперше етнофестиваль організували у 2013 році. Дійство дуже припало до душі громаді, тож, набуло регулярної форми.
Гості свята мали змогу на повну відчути справжній колорит Прикарпаття. Етнофестиваль демонстрував традиційні гуцульські костюми, народні пісні, запальні танці. Родзинкою свята стало розпалювання величезної священної ватри. На “Татарівську ватру” приїжджали гості навіть з-за кордону. Усі залишались задоволеними від численних розваг, позитивних емоцій, особливої атмосфери, західноукраїнських традицій та гостинності.
Щороку фестиваль відвідувало кілька тисяч людей з України та закордону. Втім, у 2021 році етнофестиваль набув особливого розмаху. Для відвідувачів виступали численні фольклорні колективи із Татарова, Яремче, Франківська, Яблуниці, Ворохти та ін.
Олег Дзем’юк – керівник Ворохтянської територіальної громади запевняв, що традиція розпалювати велику ватру має язичницькі корені. Місцеві жителі вірили, що таке дійство відганяє злих духів. Завдяки подібним етнофестивалям вдається об’єднати людей та підтримати ідею самоідентичності, любові до традицій, підтримати молоді таланти.
Татарів – село на Прикарпатті, в якому мешкає 18 тис. людей. До 17 століття його називали Претець та Белзець. Спочатку фестиваль проводили в травні, напередодні свята Юрія. Тоді це була ще “Юріївська ватра”. Після ребрендингу фестиваль став “Татарівською ватрою”, а дата проведення перенеслась на червень. Окрім популяризації прикарпатських етнотрадицій, фестиваль посприяв активному туристичному розвитку Татарова. Громада має чим поділитись та чим пишатись.
“Татарівська ватра” також була насичена різноманітними майстер-класами. Серед учасників дійства було чимало волонтерів та українських захисників. Не менше розваг мали й наймолодші відвідувачі. Для них організатори облаштували дитячу зону. Останній день святкування завершувало фаєршоу, розпалювання величезної ватри та виступ відомих музичних гуртів: “Цвіт кульбаби”, Галини Бернакевич та Navka.
“Гуцульська бринза”
Етнофестиваль у Рахові став чи не найулюбленішим дійством для місцевого населення. У 2018 році захід організовувався сімнадцятий раз. “Гуцульська бринза” популяризує автентичні традиції вівчарів-полонинників та приготування бринзи.
Фестиваль розпочинається великою ходою із центральної площі Рахова, яка продовжується до місця проведення святкування та ярмарку. Все це під звучання трембіт, святкові костюми та музику. Місцеві жителі називають бринзу білим золотом Карпат. Усі, хто завітав на свято мали змогу глибше поринути у традиції та минуле Гуцульщини, дізнатись про побут горян, посмакувати бринзою та іншими наїдками. Кожного року організаторів вигадували нові цікавинки. Наприклад, додали до програми шоу акробатів.
У вівчарів є свої прийоми та секрети. Наприклад, гуцули мають при собі спеціальний батіг, який виконує декілька функцій. Пристрій має вигляд двометрового шкіряного виробу, сплетеного в косу. Корбань використовується як музичний інструмент, а також для передавання повідомлень. Його удари чутно на 1,5 км. Так вівчарі спілкуються на відстані під час випасання овець.
Традиційна хода супроводжується кінним маршем. Коні – незамінні провідники гуцулів серед гірських полонин. Щодо гуцульського сиру, то з давніх-давен його виготовляти лише чоловіки. Жінка, традиційно, вважалась берегинею домашнього вогнища, а підійматися в гори та випасати худобу могли лише чоловіки. Місцеві жителі в сучасності продовжують плекати ці звичаї.
На фестивалі 2021 року продали понад шість тонн сиру, три тонни бринзи та понад дві тонни овечої вурди. Крім того, чимало різновидів бринзи із різними спеціями та приправами. Гості “Гуцульської бринзи” також смакували інші місцеві наїдки. Як стверджували організатори, відвідувачі загалом з’їли кілька тонн страв та напоїв.
З року в рік етнофестиваль вітав близько 30 тис. гостей. Погода ніколи не ставала на заваді гарному настрою та веселощам. Фестивальні дні прикрашали своїм співом Алла Кудлай та Руслана. “Гуцульська бринза” – це ще одне підтвердження того, наскільки важливо плекати своє, традиційне, українське та передавати традиції наступним поколінням.