Коли в епоху стрімінгів і широкоформатних екранів Івано-Франківськ започаткував фестиваль короткого метру в форматі 4:3, це виглядало як культурний жест супроти трендів. Формат, що панував у кіно та телебаченні ХХ століття, сприймався застарілим. Та організатори вирішили інакше — 4:3 стало не обмеженням, а рамкою, в яку митці вписують сучасний зміст, пише frankivski.info.
Від 2021 року фестиваль щорічно відбувається восени, об’єднуючи кінематографістів з усього світу, котрі експериментують, вкорінюються в традиції або розповідають гострі історії мовою короткого кіно. Вже з перших років існування 4:3 стало не просто кінофестивалем, а й платформою для критичного мислення, розмов про ідентичність, історію, мову, війну, свободу і страх.
Фестивалі короткого метру в Україні
Короткометражне кіно в Україні — це не просто творчий формат, а жива частина кінопроцесу, що знаходить своє місце на численних фестивалях. У різних містах країни щороку проводяться події, присвячені саме короткому метру. Вони відкривають нові імена, підтримують незалежне кіно та формують сучасну кінокультуру.
Найвідомішим і найбільшим є Kyiv International Short Film Festival (KISFF), що проходить щороку у вересні. Заснований у 2012 році, цей фестиваль став ключовою подією для українського короткого метру. KISFF презентує десятки програм — від конкурсних до тематичних, організовує покази, майстер-класи та дискусії. Він не лише підтримує українських режисерів, а й представляє світову короткометражну класику. У 2020-х фестиваль увійшов до двадцятки найкращих фестивалів короткого метру за версією американського видання MovieMaker.
У Чернівцях з 2022 року щороку в червні відбувається Миколайчук OPEN — міжнародний фестиваль глядацького кіно, названий на честь видатного актора та режисера Івана Миколайчука. Основною локацією події є Культурно-мистецький центр, що носить його ім’я. Фестиваль має на меті створити простір для широкого глядача та зробити якісне українське кіно доступнішим.
Івано-Франківськ з 2021 року проводить Міжнародний фестиваль короткометражного кіно 4:3, який вирізняється своєю концепцією: до участі приймаються фільми, зняті у співвідношенні сторін 4:3 — класичному для кінематографа XX століття. Фестиваль має національний та міжнародний конкурси, а також покази ретроспективного українського кіно. Його засновник — режисер Олександр Гойсан.
У Львові вже більше 15 років проходить Wiz-Art — фестиваль короткометражного кіно, започаткований у 2008 році. Це — платформа для молодих режисерів, де панує відкритість до нових форм, тем і естетики. Wiz-Art відіграє важливу роль у формуванні кіномислення нового покоління — відкритого, сміливого, небайдужого.
Новішим, але дуже актуальним є фестиваль короткометражного документального кіно «Ліфт», заснований у 2023 році у співпраці з українським кінофестивалем Kharkiv MeetDocs і Чеським центром. Він зосереджений на короткому документальному фільмі, який висвітлює соціальні теми — від воєнної реальності до прав людини. «Ліфт» показує, наскільки потужним інструментом комунікації з глядачем може бути навіть десятихвилинна стрічка.
Своєрідною відповіддю на потребу в альтернативному, незалежному кіно став Bardak Film Fest, який із 2017 року проходить у Харкові. Це фестиваль короткометражного кіно, знятого без участі студій. До участі приймаються ігрові, документальні, анімаційні стрічки, комедії, навіть музичні кліпи — головне, щоб вони були зроблені незалежно. Bardak — це свято свободи творчості, де панує жива, неформальна атмосфера.
Історія та організатори фестивалю 4:3 в Івано-Франківську
Міжнародний фестиваль короткого метру 4:3 було засновано у 2021 році в Івано-Франківську. Його ініціаторами стали Олександр Гойсан — режисер, програмний директор і куратор фестивалю, а також команда локальних митців і ентузіастів, які прагнули створити в місті незалежну платформу для альтернативного кіно.
Назва фестивалю — 4:3 — відсилає до класичного формату зображення (співвідношення сторін кадру 4 до 3), популярного в ранньому кінематографі та телебаченні. Саме цей формат, за словами організаторів, став символом повернення до змістовного, естетично виваженого кіно — поза мейнстримом, комерцією та візуальними трендами.
Фестиваль народився як частина бажання переосмислити сучасне українське кіно, дати голос малим формам і новим авторам. З кожним роком програма ставала ширшою, розвивалися конкурсні й позаконкурсні покази, тематичні блоки, освітні заходи, міжнародні співпраці.
Загалом фестиваль включає:
- Національний конкурс — добірка українських фільмів, знятих у форматі 4:3;
- Міжнародний конкурс — добірка найкращих короткометражок з-за кордону;
- Ретроспективні покази українського німого кіно (наприклад, «Хліб» Миколи Шпиковського) та зарубіжного артхаузу;
- Тематичні позаконкурсні блоки — феміністичне кіно, містичне, глядацьке, музичне відео, відеоарт тощо;
- Освітню програму — майстер-класи, дискусії з режисерами, презентації.
Уже в перший рік організатори отримали понад 300 заявок на участь, а у 2024 році — майже 1000. Це свідчить про зростання зацікавлення фестивалем на міжнародному рівні.
Фестиваль 4:3 унікальний тим, що поєднує:
- покази короткометражного кіно (до 30 хв),
- відеоарт, музичні відео, експериментальне кіно,
- ретроспективи (українського німого кіно, американських незалежних режисерів),
- тематичні блоки (феміністичне кіно, містичне, глядацьке тощо),
- живий музичний супровід до класичних фільмів,
- освітню програму та неформальні обговорення з авторами.
Це не просто кінофестиваль, а простір для культурного обміну, художнього дослідження та спільноти.
IV Міжнародний фестиваль короткого метру 4:3: ретроспективи
Крайній фестиваль короткого метру 4:3, що відбувся у вересні 2024 року, здивував поціновувачів кіно не лише новими іменами, а й масштабними поверненнями. Програмний відділ фестивалю підготував дві ретроспективні програми, які стали культурними подіями національного масштабу. Це — «Спадщина: ретроспектива українського німого кіно» та «Американська мрія: ретроспектива Келлі Райхардт». Обидві програми відкривають унікальну можливість глядачам побачити маловідомі або недооцінені шедеври на великому екрані, у професійній кураторській подачі.
Німе золото українського кіно: «Спадщина» від фестивалю 4:3
Партнером ретроспективи українського німого кіно виступив Довженко-Центр, один із головних національних інституцій із збереження та популяризації кінематографічної спадщини. В центрі програми — чотири німих фільми 1920–1930-х років, кожен з яких є вікном у складну, але надзвичайно динамічну епоху українського кіно.
Фестиваль відкрився показом фільму «Хліб» режисера Миколи Шпиковського (1929) — знакової, але тривалий час забутої стрічки, що створена того ж року, що й «Земля» Олександра Довженка. Фільм, заборонений радянською цензурою через критику колективізації, повернувся до глядача з унікальним живим музичним супроводом гурту «Злипні».
Окрім «Хліба», до програми ввійшли три видатні фільми українського аванґарду:
- «Людина з кіноапаратом» (Дзиґа Вертов, 1929) — безсюжетний експеримент, знятий братом режисера Михаїлом Кауфманом у Києві, Харкові й Одесі. Стрічка є однією з найвпливовіших документальних робіт в історії кінематографа. У рейтингу журналу Sight & Sound 2012 року вона посіла 8 місце серед найкращих фільмів усіх часів, а у 2014 — 1 місце серед документальних.
- «Звенигора» (Олександр Довженко, 1928) — перший фільм німої трилогії режисера, в якому змішано елементи народного епосу, експресіонізму та аванґардного монтажу. Стрічка стала предметом гучних дискусій про місце українського національного наративу в радянському кіно.
- «Перекоп» (Іван Кавалерідзе, 1930) — маловідома стрічка, що збереглась частково, але стала важливим етапом у творчості скульптора й режисера, відомого поєднанням монументальності з кінематографічною поетикою.
Американська незалежність на великому екрані: ретроспектива Келлі Райхардт
Друга ретроспектива — унікальна для українських кінофестивалів подія: фестиваль 4:3 представив повноцінну добірку робіт Келлі Райхардт — американської режисерки, відомої мінімалізмом, феміністичним поглядом на реальність і глибоким зануренням у життя американської периферії.
Кар’єра Райхардт почалася з фільму «Болотиста річка» (1994), що одразу потрапив на фестиваль Sundance — головну платформу незалежного кіно в США.
Особливість творчого підходу Райхардт — у її багатофункціональності: вона виступає не лише режисеркою, а й сценаристкою, монтажеркою, а іноді й операторкою. У її кіно майже відсутні героїчні фігури — тут панують тиші, паузи, приглушені драми, що викликають співпереживання своєю буденністю.
У рамках ретроспективи «Американська мрія» показано чотири ключові стрічки Райхардт:
- «Болотиста річка» (1994) — дебютний фільм про самотню жінку в пошуку сенсу життя.
- «Ода» (1999) — адаптація сонету Джона Кітса, стилістично близька до артхаусного кіно 1990-х років.
- «Обхід Міка» (2010) — трагічна історія подорожі групи поселенців на Дикий Захід.
- «Перша корова» (2019) — камерна притча про дружбу, підприємництво і класову нерівність у ранній Америці.
Конкурсні програми: національні та міжнародні відкриття
Фестиваль представив дві основні конкурсні програми, кожна з яких включала по 10 фільмів, знятих у форматі 4:3.
Національна конкурсна програма була розділена на два блоки:
- «Ущільнення простору»: «Хай буде тьма!» (реж. Артем Шарапко); «Під знаком якоря» (реж. Тарас Співак); «Моя ранкова рутина» (реж. Вадим Адамов), «СИНУМЕРУ» (реж. Анна та Максим Зацарінні), «Ужгород, в укриття!» (реж. Олександра Горієнко).
- «Координація руху»: «Там, де закінчується Росія» (реж. Олексій Радинський); «Кімнати, які ми ділимо» (реж. Надія Хатимлянська); «Сьома зміна» (реж. Наталія Ільчук); «Патрес» (реж. Катерина Ягодка); «Відеокамера Sony DCR-TRV265E Digital 8» (реж. Геник Заяць).
Міжнародна конкурсна програма також була поділена на два тематичні блоки:
- «Фантомні стежки»: «Давно не бачились» (Кевін Біле, Німеччина); «Звуки: Івани та Тобі» (Діого Балдайя, Португалія); «Кода» (Джошуа Еліас Палмер, Угорщина, США); «Піддаючи сумніву існування Алека» (Роджер Горн, США, ПАР); «Птаха на імʼя Памʼять» (Леонардо Мартінеллі, Бразилія, Велика Британія).
- «Нова спроба»: «За межами центру» (Елі Джин Тахчі, Канада, Німеччина); «Холодно та темно» (Петер Хоштак, Словаччина, Канада); «Дякую, мам» (Якоб Тан, Сінгапур); «Маргарита 89» (Лукас Мальбран, Франція); «Ласкаво просимо додому» (Аманда Налбант Нордполл, Норвегія).
Ці програми відзначалися різноманіттям тем і стилів, відображаючи сучасні тенденції у світовому короткометражному кіно.
Спеціальні програми та події
Фестиваль також запропонував глядачам низку спеціальних програм, включаючи:
- «Крихка істина»: програма українського експериментального кіно.
- «Кіно та урбаністика»: показ фільму-дослідження «Атомоград. Монтаж утопії» (2016).
- «Сон наяву»: міжнародна програма моторошного кіно.
- «Пошук балансу»: міжнародна програма глядацького кіно.
- «Побачення моєї мрії»: ретроспектива німецького режисера Яна Солдата, відомого своїми фільмами на тему ЛГБТК.
Крім кінопоказів, фестиваль включав Q&A-сесії, публічні дискусії, майстер-класи та artist-talks з українськими та європейськими експертами кіноіндустрії.