Голос, гартований вогнем і любов’ю: історія успіху письменника та ветерана Артура Дроня
Сучасна українська література знає чимало прикладів стрімкого злету, але історія, яку пише український поет і ветеран Артур Дронь, стоїть окремо. Це не просто розповідь про успішного автора, чиї книжки отримують найпрестижніші премії, перекладаються десятками мов і звучать з вуст світових зірок. Це феномен молодої людини, яка подолала шлях від юного автора скромної студентської збірки до одного з найважливіших літературних і моральних авторитетів свого покоління – через окопи Донеччини, важке поранення, лікарняні палати та безкомпромісну етичну позицію.
У чому ж полягає феномен успіху Артура Дроня? Чи лише у таланті володіння словом? Мабуть, ні. Його успіх – це передусім абсолютна чесність із собою, своїм читачем і власною країною. Приклад того, як особиста драма перетворюється на колективну пам’ять, що долає кордони та час – досліджуємо разом з frankivski.info.
Покоління “зачарованого кола”: від сільських Підмихайлівців до львівської богеми
Артур Дронь народився в останній день 2000 року – 31 грудня – на Рогатинщині, у селі Воскресинці, а зростав у сусідніх Підмихайлівцях. Його дитинство та юність припали на епоху тектонічних зсувів у свідомості українців. У 13 років, під час Революції Гідності, малий Артур разом із вчителями та однокласниками малював плакати й виходив на патріотичні заходи. Тоді йому здавалося, що справжнє життя та доленосні події минають його десь на київському Майдані. Він ще не знав, що випробування його покоління будуть куди масштабнішими.
Артур часто згадує долю своєї родини як “зачароване коло”. Під час Майдану його 21-річний дядько був строковиком внутрішніх військ у Києві, а згодом опинився в АТО. Артурові тоді було 13. За колом долі сам Артур піде на війну у віці 21 року, коли його двоюрідному братові виповниться ті ж самі 13.
Вступ на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка став для Артура квитком у світ літератури. У підліткові та юнацькі роки його світогляд формувався під впливом класиків воєнної прози – Ернеста Гемінґвея та Еріха Марії Ремарка. Особливо вразив юнака роман “На Західному фронті без змін”: епізод, де головний герой Пауль убиває ворога в окопі, а потім, бачачи фотографію його родини, відчуває не шал, а безмежне співчуття.
У 2020 році в невеличкому видавництві “Тріада плюс” виходить дебютна поетична збірка Дроня – “Гуртожиток № 6”. Наклад був символічним – усього 300 примірників. Це були вірші 19-річного юнака про студентські блукання, пошуки себе, закоханість і місто, яке ставало тлом для дорослішання. Збірка була романтичною, дещо наївною, але дуже щирою. Попри скромний наклад, книжка виборола відзнаку Всеукраїнської літературної премії імені Анатолія Криловця (2021).
З весни 2021 року Артур починає працювати івент-менеджером у “Видавництві Старого Лева” (ВСЛ). Він модерує презентації інших авторів, пише рецензії, занурюється в книжковий менеджмент. Будує плани, вчиться, мріє. Аж поки не настає лютий 2022 року.
Позивний “Давид” та автомат “Ернест”: уроки війни
Початок повномасштабного вторгнення не залишив у душі 21-річного хлопця місця для сумнівів. Рішення йти на фронт було очевидним. Уже на початку березня 2022 року Артур Дронь стає бійцем 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Його посада – найпростіша і найважча водночас: стрілець стрілецького відділення. Позивний він обирає собі сам – “Давид”, на честь біблійного царя-поета, який переміг велетня Голіафа, та через любов до Книги Псалмів. А свій перший автомат Артур жартома називає “Ернестом” – на честь Гемінґвея.
Далі були місяці важкої піхотної рутини, розбудови оборони на Волині, а згодом – пекло східного та південного фронтів: Серебрянський ліс на Луганщині, Донеччина, Харківщина, Запоріжжя.
У тих окопах романтизм воєнної прози XX століття розвіявся дуже швидко. Жорстока реальність 20 жовтня 2022 року – день першої контузії та першої евакуації тіл загиблих побратимів – назавжди змінила світ автора. Дронь зрозумів: сучасному українському солдату немає потреби копіювати Гемінґвея чи шукати пригодницького пафосу. Український досвід – унікальний, болючий і набагато глибший за класичні воєнні романи.
Артур Дронь “Тут були ми”: поезія з передової, що підкорила світ
Справжній прорив Артура Дроня як поета першого ряду відбувся у 2023 році, коли у “Видавництві Старого Лева” вийшла його друга книжка – “Тут були ми”. Це збірка віршів, написана в бліндажах та окопах, але, як підкреслює сам автор, це книжка “не про війну, а про людей у ній”.
Тексти Дроня просякнуті неймовірною ніжністю, любов’ю, християнською символікою та відчуттям братерства. У книжці з’явився ще один важливий голос: її проілюстрували роботами художниці Катерини Сад, а також уривками з листів та малюнків, які діти з усієї України надсилали бійцям на фронт.
Успіх видання був колосальним:
Книжка увійшла до списку найкращих видань року за версією PEN Ukraine (2023).
Була номінована на Національну премію України імені Тараса Шевченка (2024).
Видана англійською, шведською, норвезькою, польською, французькою, литовською та іншими мовами.
Але найголовніше – Артур Дронь зробив цю книжку повністю благодійним проєктом. Авторські роялті та прибутки видавництва були спрямовані до фонду “Голоси дітей” для допомоги дітям, які постраждали від війни. Це стало яскравим свідченням його морального вибору: інвестицією власного болю у порятунок інших.
Світове визнання не забарилося. У лютому 2023 року прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні під час спільної пресконференції з Президентом України Володимиром Зеленським цитувала рядки з віршів Дроня. А 24 лютого 2026 року, у річницю вторгнення, легендарний британський актор сер Ієн Маккеллен прочитав вірш Артура “Перше до коринтян” у перекладі Юлії Мусаковської.
Поранення, повернення та переосмислення: “Гемінґвей нічого не знає”
У жовтні 2024 року під час виконання бойового завдання Артур отримав важке поранення. Наскрізне осколкове ураження лівого передпліччя, правого плеча, поранення стегна й гомілки, перелом кістки, втрата чутливості пальців – попереду були місяці пекла у госпіталях, серія складних операцій та тривала реабілітація. У липні 2025 року за станом здоров’я (через набуту інвалідність) Дронь був демобілізований у запас.
Саме в період лікування виходить його перша книжка короткої прози з провокативною назвою – “Гемінґвей нічого не знає” (серпень 2025 року).
У цій збірці есеїв та оповідань Дронь підсумовує свій досвід піхотинця. Він полемізує з класиком світової літератури, доводячи, що воєнний досвід українця XXI століття неможливо описати категоріями “втраченого покоління” минулого віку. У нашому випадку війна – це не авантюра й не блукання, це свідома захисна місія заради виживання нації. У книжці поруч із власним голосом автора звучать болючі монологи інших людей: бійця з Азовсталі Жені, який пройшов полон; дівчини Люби, чий коханий зник безвісти; звичайного цивільного чоловіка з прифронтової смуги.
Книжка “Гемінґвей нічого не знає” мала резонансний успіх у професійній спільноті:
Артур Дронь став лауреатом престижної Премії імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику 2025 року.
Видання здобуло відзнаку “Вибір Читомо” та Премію книжкових блогерів на фестивалі “Книжкова країна”.
Права на переклад придбали видавництва з Великої Британії, Швеції, Польщі, Франції, Чехії, Угорщини, Словаччини, Грузії та навіть Бразилії.
Принципи понад усе: етичний демарш
Приклад справжньої зрілості та безкомпромісності Дронь показав у 2025 році, коли відмовився від видання норвезького перекладу “Гемінґвея” у провідному видавництві Cappelen Damm. Дізнавшись, що це ж видавництво випустило компліментарну книжку про колишнього “вагнерівця”, Артур публічно розірвав контракт. Він заявив, що вважає неприпустимим і аморальним перебувати в одному каталозі з тими, хто дає майданчик російським злочинцям. Цей крок викликав повагу в усій Європі.
Завершення трилогії та авторство радіодиктанту 2026 року
У 2026 році постать Артура Дроня остаточно виходить на рівень загальнонаціонального символу.
Йому довіряють написати текст для Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності 2026 року – події, яка об’єднує мільйони українців по всьому світу. Це символічне визнання: голос 25-річного ветерана стає канонічним голосом сучасної української мови й пам’яті.
Восени 2026 року у “Видавництві Старого Лева” виходить третя книжка Дроня – “Лікарня святого Пантелеймона”. Вона поєднує понад 45 віршів та 15 прозових текстів, завершуючи умовну трилогію про досвід війни (разом із “Тут були ми” та “Гемінґвей нічого не знає”).
Якщо перша книжка була поетичним покликом з окопів, а друга – солдатським свідченням, то “Лікарня святого Пантелеймона” (названа на честь реальної клініки у Львові та центру Unbroken) – це книжка про зцілення. Про те, як жити “після”. Автору вдалося створити багатоголосну панораму людського болю: тут говорять матері, які втратили дітей; бійці з ампутаціями; дівчата, чиї батьки загинули; звільнені з полону хлопці. Дронь ставить у центр теми реабілітації не лише фізичне відновлення, а й зцілення душі всієї нації.
Підприємливість із місією: “Книгарня Артура Дроня”
Справжній успіх – це також здатність діяти та змінювати простір навколо себе. У серпні 2025 року Артур зробив новий крок, відкривши власний проєкт – “Книгарню Артура Дроня”.
Ідея виникла з практичної потреби: за пів року після демобілізації автор особисто підписав та відправив читачам кілька тисяч примірників своїх книжок. Онлайн-майданчик дозволив об’єднати всі його праці, зокрема іншомовні переклади й антології, даючи можливість кожному покупцеві отримати персональний підпис.
Але й тут Дронь залишився вірним своїм благодійним принципам. У книгарні впроваджено функцію “підвішеної книжки”: будь-який відвідувач може оплатити примірник, який Артур з особистим підписом відправляє у госпіталі, прифронтові бібліотеки, школи чи військові частини.
Формула успіху Артура Дроня
Аналізуючи шлях Артура Дроня від 19-річного студента з накладом у 300 примірників до одного з найвпливовіших письменників України, можна виокремити декілька складників його успіху:
Глибинна автентичність. Дронь ніколи не намагався видаватися тим, ким він не є. Його вірші та проза позбавлені будь-якої фальші. Він пише лише про те, що прожив, відчув або пропустив через власне серце.
Поєднання таланту та етики. У світі, де кар’єра часто вимагає компромісів, Дронь демонструє непохитність. Відмова від співпраці з іноземними видавництвами, які толерують агресора, та передача прибутків на дитячу благодійність роблять його постать бездоганною в очах суспільства.
Голос колективного досвіду. Дронь зумів вийти за межі власних переживань. У своїх пізніх творах він стає ретранслятором болю й надії сотень інших людей – поранених, медиків, волонтерів, матерів.
Спадкоємність і культурна пам’ять. Його творчість глибоко вкорінена в українську й світову класику, але водночас вона творить новий контекст, переосмислюючи Біблію, Ремарка та Гемінґвея крізь призму українського спротиву.
Історія успіху Артура Дроня – це не про швидкі статки чи транші від продажів. Це історія про те, як юнак із прикарпатського села взяв у руки зброю, щоб захистити свій дім, і взяв у руки слово, щоб зберегти пам’ять про тих, хто був поруч. Це успіх людини, яка перетворила власний біль на світло, що тепер зігріває мільйони читачів по всьому світу.
